26 жовтня 2022 р. у приміщенні Музею мистецтв Прикарпаття вручили премію в галузі краєзнавства імені Володимира Полєка – відомого громадського діяча, науковця та літературознавця. Ця нагорода 11 років присуджується щорічно за вагомий внесок у справу вивчення, збереження та популяризацію культурної спадщини прикарпатським визначним краєзнавцям. Почесні знаки та дипломи цьогорічної обласної премії імені Володимира Полєка отримав колектив у складі: професора, доктора історичних наук Олега Жерноклеєва та Любов Соловки – членкині Національної спілки краєзнавців України, авторів численних історичних видань та розвідок. Останній доробок авторів – це спільна грунтовна науково-краєзнавча праця «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. 784 ст.). Автори ще раз висловлюють щиру подяку всій Крихівецькій громаді, членам виконкому та депутатському корпусу Крихівецької сільської ради 7-го демократичного скликання (голова – Мирон Гаргат), які зробили все, щоб цей літопис побачив світ!
У кожного нині свій фронт. І культурний, науковий, а тим більше у галузі історії, нині є не менш важливим. Членам колективу народознавців та краєзнавців «Кріх КРЕС» і Народного університету громад імені Петра Ісаїва – Любові Соловці та Олегу Жерноклеєву в 2022 р. присуджено обласну премію в галузі краєзнавства імені Володимира Полєка. Присудження цієї премії, а також премії імені академіка Петра Тронька Національної спілки краєзнавців України (НСКУ), якою була нагороджена Л. Соловка у 2020 р., стало за її висловом «хвилюючим зарахуванням, за результатами праці, до цеху краєзнавців-професіоналів, який в Україні, і, зокрема, на Прикарпатті має свої багаторічні традиції, є вимогливим, скрупульозним, багатогранним». «Отримати нагороди, які носять імена таких шляхетних, працелюбних краєзнавців-інтелектуалів як Петро Тронько і Володимир Полєк, які є взірцями, – це як зігрітися теплом Вчителів, бути осяяним світлом, яке вони залишили після себе, – хвилююче розповідає Л. Соловка. – Хочу висловити подяку за високу оцінку результатів праці голові Національної спілки краєзнавців України – Олександру Петровичу Реєнтудоктору історичних наук, професору, члену-кореспонденту НАН України, заступнику директора Інституту історії України НАН України; голові Івано-Франківської обласної організації НСКУ – Михайлові Юровичу Косилу, директору Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, кандидату педагогічних наук, Заслуженому працівнику освіти України; директору Державного архіву Івано-Франківської області Катерині Петрівні Мицан за професіоналізм архівіста та наснагу до джерелознавчих студій, творчу свободу; керівнику та меценату проекту «Град над Сагою» – Михайлу Дмитровичу Кучірці; співавторам видання «Град над Сагою : літопис села Чортовець» (К. : «Українські пропілеї», 2018. – 716 с.): знаному краєзнавцеві Прикарпаття Богданові Купчинському (саме завдяки якому я й поринула в царину краєзнавства) та місцевому краєзнавцю з с. Чортовець Валерію Чорнопиському (який воює у лавах ЗСУ); голові Крихівецької сільради Мирону Гаргату – за підтримку підготовки і видання «Крихівці/Крехівці : коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. 784 с.). Моя науково-краєзнавча робота над складним виданням «150 із 150 тисяч… : Голокост євреїв Прикарпаття як складова етнодемографічної Катастрофи Східної Галичини» (Івано-Франківськ : Фоліант, 2019. – 576 с.) тривала біля 20-ти років. Окрема подяка співавтору Світлані Оришко, меценату й видавцю Олександру Оришку, науковому редактору видання Максиму Мойсеєвичу Гону – професору кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету, доктору політичних наук, а нині воїну ЗСУ; рецензенту – Олександру Євгеновичу Лисенку, завідувачу відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України, доктору історичних наук, професору, члену правління НСКУ.
Члени «Кріх КРЕС» та Народного університету громад імені Петра Ісаїва і у нинішній складний час війни торують стежками наукового краєзнавства. У вересні 2022 р. вони розпочали новий масштабний краєзнавчий проект «Івано-Франківська об’єднана територіальна громада: віхи тисячоліть та сузір’я імен», за що особлива подяка міському голові Івано-Франківська Руслану Романовичу Марцінківу, старості Крихівецького старостинського округу Надії Ярославівні Фотуймі, начальнику Управління інтеграції громад виконкому міськради Андрію Ігоровичу Деркачу.
Окремо хочу зауважити, що набуттю необхідних професійних навичок для творчого доробку завдячую своїй alma mater (нині – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника), а вийти на рівень наукового краєзнавства та історичної регіоналістики у своїх краєзнавчих студіях я змогла завдяки співпраці над краєзнавчими виданнями із науковцем, професором, завідувачем кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктором історичних наук Олегом Станіславовичем Жерноклеєвим, який був науковим редактором видання «Град над Сагою : літопис села Чортовець» (К. : «Українські пропілеї», 2018. – 716 с.) та науковим редактором і співавтором складних історичних розділів видання «Крихівці / Крехівці : коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. 784 с.)».
ЖЕРНОКЛЕЄВ Олег Станіславович – історик, доктор історичних наук (2007), професор (2011), завідувач кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, член Національної спілки краєзнавців України. Народився 4 квітня 1967 року у місті Львів. У 1984 р. закінчив із золотою медаллю Івано-Франківську середню школу № 3 та вступив на історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника. У 1985–1987 рр. служив у лавах збройних сил. У 1991 році з відзнакою закінчив вано-Франківський державний педагогічний інститут ім. В.Стефаника. Трудовий шлях розпочав вихователем в Івано-Франківській обласній школі-інтернаті для дітей-сиріт. У 1991–1994 рр. – аспірант кафедри історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. У 1995 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Український соціал-демократичний рух у Галичині в кінці XIX — на початку XX ст.» (науковий керівник – професор О.Ю. Карпенко).
У 1995–1997 рр. – науковий співробітник Відділу регіональних проблем Інституту національних відносин і політології НАН України (нині – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України) та Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
З 1997 р. – асистент, старший викладач, доцент, а в 2003–2006 рр. – докторант кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 21 вересня 2007 року захистив докторську дисертацію на тему «Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 –1918 рр.)» (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) (спеціальність „Всесвітня історія”, науковий консультант – доктор історичних наук, професор М.В.Кугутяк).У 2006 р. обраний (2013 і 2021 р. переобраний знову) завідувачем кафедри всесвітньої історії факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2011 р. здобув учене звання професора.
Упродовж понад десятиліття О.С.Жерноклеєв був членом спеціалізованих учених рад для захисту кандидатських і докторських дисертацій К 20.051.05 та Д 20.051.05, є членом редколегій фахових наукових періодичних видань „Галичина” та „Вісник Прикарпатського університету. Історія” (відповідальний секретар останнього протягом 1999–2008 рр.), а також наукових часописів “Карпати: людина, етнос, цивілізація”, “Карпатський край”, “Студентські історичні зошити” та ін. Протягом багатьох років був також членом спеціалізованих учених рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича та в Інституті українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України (Львів). Входив до складу оргкомітетів багатьох міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференцій. Є членом Вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та вченої ради факультету історії, політології і міжнародних відносин цього ж університету.
Під науковим керівництвом проф. О.Жерноклеєва захищені одна докторська та 12 кандидатських дисертацій.
Член Експертної ради з гуманітарних і соціальних наук Акредитаційної комісії України в 2009–2014 рр.
З січня 2020 р. – голова Комісії з питань етики та академічної доброчесності Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
За час роботи у вищій школі розробив і читає лекційні курси з історії України, історії Середніх віків, історії країн Азії та Африки в Середні віки, історичної географії світу, Нової історії країн Європи і Америки, історіографії всесвітньої історії, джерелознавства історії міжнародних відносин Нового й новітнього часу, методики викладання історичних дисциплін у вищій школі та ін.
Нагороджений грамотами Міністерства освіти і науки України як керівник переможця Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт (перше місце, 2009), Івано-Франківської обласної державної адміністрації та обласної ради (2007, 2019), виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (2012), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2000, 2005, 2017), Національної спілки краєзнавців України (2021).
Лауреат Івано-Франківської обласної премії в галузі краєзнавства імені Володимира Полєка (2022).
Учасник дослідницьких стипендіальних програм Республіки Австрія.
Як науковець займається дослідженням суспільно-політичних процесів в Австро-Угорщині кінця XIX – початку XX ст., історією соціал-демократичного руху в Галичині й на Буковині у складі Австро-Угорської монархії, етнополітичних процесів у Центрально-Східній Європі, історією Церкви, краєзнавством.
З 2005 р. належить до Третього Чину мирян Чернечої родини Воплоченого Слова.
ОСНОВНІ ПРАЦІ
Олександр Карпенко – шлях до себе. До 100-річчя професора Олександра Юхимовича Карпенка. Монографія. За ред. В. Великочого, О. Жерноклеєва, І. Монолатія. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2022. 336 с.
Соловка Л., Жерноклеєв О. Крихівці / Крехівці : коріння, що воскрешає, оживляє, творить. Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. 784 с., іл.
Жерноклеєв О. Третій чин. Миряни в католицьких чернечих спільнотах : нариси історії. Івано-Франківськ: Фоліант, 2014 (2-й наклад – 2015). 232 с.
Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. 536 с.
Жерноклеєв О. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899–1918). К.: Основні цінності, 2000. 168 с.
Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Лідери західноукраїнської соціал-демократії. Політичні біографії. К.: Основні цінності, 2004. 283 с.
Згромадження Воплоченого Слова: чверть століття місії у світі, 1984–2009 / Автор ідеї та наук. ред. О.Жерноклеєв, гол. ред. с. М. Розп’яття Вандишева. Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2009. 128 с. (у співавторстві).
Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект. К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. 356 с. (у співавторстві).
Соборність України: історія і сучасність / За ред. В.І.Кононенка, М.В.Кугутяка. Івано-Франківськ: Плай, 1999. 85 с. (у співавторстві).
СОЛОВКА Любов Михайлівна – історик-джерелознавець, член Національної спілки краєзнавців України, лауреат Літературно-мистецької премії імені Леся Мартовича (2018), лауреат Премії імені академіка Петра Тронька Національної спілки краєзнавців України (2020), лауреат Премії імені Володимира Полєка в галузі краєзнавства (2022). Народилася 19.09.1969 в Івано-Франківську. Закінчила історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника (1991). Упродовж 19 років (1997–2015 рр.) працювала в Державному архіві Івано-Франківської області, у т. ч. на посаді заступника начальника відділу використання інформації документів. Архів став для Л. Соловки Альфою і Омегою, бездонною джерельною базою та творчою лабораторією. Любов Соловка – відповідальний упорядник перших томів путівника та анотованого реєстру описів фондів архіву, автор статей про історію й джерела архіву у виданнях «Українська архівна енциклопедія», «Українські архівісти», «Реєстр особових архівних фондів», «Архівні установи України: Довідник». Підготувала до друку інформаційно-довідкове видання «Архівні установи Прикарпаття», науково-методичний посібник «Організація пошукової і дослідницької роботи в архівах: на прикладі Державного архіву Івано-Франківської області».
Сфера наукових інтересів: архівознавство, джерелознавство, релігієзнавство, наукове краєзнавство, юдаїка, геноциди ХХ ст. (Голокост, Голодомор 1946–1947 рр.). Один із упорядників документального видання «Станиславів і Голодомор», автор окремих статей до Енциклопедії ЗУНР, член редакційної колегії та один із авторів підрозділу «Етнічні спільноти» ювілейного видання «Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ (до 350-річчя Івано-Франківська)».
У її доробку – наукові публікації про Голокост євреїв у енциклопедії та фахових наукових часописах, матеріалах міжнародних наукових конференцій та видання у співавторстві монографії «150 із 150 тисяч… : Голокост євреїв Прикарпаття як складова етнодемографічної Катастрофи Східної Галичини» (Івано-Франківськ : Фоліант, 2019. – 576 с.). Праця Л. Соловки над виданням тривала біля 20-ти років.
Автор статей із релігієзнавства, у т. ч. у науковому збірнику «Добрий Пастир», дописувач християнського вісника «Місіонери слова», редактор часопису «Крихівецька родина». Автор ідеї, ініціатор видання та співупорядник книги «Жива парафія» та ін.
Співавтор фундаментального історико-краєзнавчого дослідження «Град над Сагою» (Київ, 2018; 716 с.) та літопису «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ, 2020; 784 с.), який розкриває й давню 6-тисячну історію теренів нинішнього обласного центру – Івано-Франківська.
Після підготовки серії путівників по фондах Державного архіву Івано-Франківської області, чисельних напрацювань у галузі архівознавства, архівної евристики, джерелознавства, виходу в світ монографії з теми Голокосту євреїв Прикарпаття, зосередила свою увагу на напрямках сучасного наукового краєзнавства, історичної регіоналістики та музейної справи. З літа 2020 р. працювала над створенням Історико-етнографічного музею громади Крихівців, Відкритий у жовтні 2020 р. музей відтворив самобутню історичну та культурно-етнографічну самобутність де-факто містечка Крихівців.
З 01.03.2021 працює на посаді керівника колективу народознавців та краєзнавців «Кріх КРЕС» та Народного університету громад імені Петра Ісаїва (колективи створені при Народному домі с. Крихівці Центру культури і мистецтв Івано-Франківської територіальної громади).
Державний архів Івано-Франківської області : путівник. – К., 2008. – Т. 1: Фонди періоду до 1939 року / автори-упорядники : В. Гнатів, Н. Калюжна, Л. Соловка (старший упорядн.), О. Човганюк, В. Янош. – 464 с.
Державний архів Івано-Франківської області: анотов. реєстр описів.– Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2013. – Т. 1 : Фонди періоду до 1939 року / Укрдержархів, Держархів Івано-Франків. обл.; упоряд. : М. Гілевська, К. Мицан, Л. Соловка (відп. упоряд.). – 336 с.
Архівні установи Прикарпаття : інформаційно-довідкове видання / упоряд. : І. І. Гриник, Л. М. Соловка. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2014. – 88 с.
Кобута С. Й., Соловка Л. М. Організація пошукової і дослідницької роботи в архівах: на прикладі Державного архіву Івано-Франківської області. Науково-методичний посібник. – Івано-Франківськ, 2014. – 216 с.
Мицан К. П., Соловка Л. М. Державний архів Івано-Франківської області // Українська архівна енциклопедія : Д–М. Робочий зошит / Державний комітет архівів України. Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. – К., 2006. – С. 242–244.
Мицан К. П., Соловка Л. М. Державний архів Івано-Франківської області // Архівні установи України : довідник / автори-укладачі О. І. Алтухова, С. І. Андросов, Л. С. Анохіна та ін.; ред. кол. О. С. Онищенко, Р. Я. Пиріг, Л. А. Дубровіна та ін.; упоряд. Г. В. Боряк, С. Г. Даневич, Л. А. Дубровіна та ін.; Державний комітет архівів України, Міністерство культури і мистецтв України; Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України. – К., 2000. – С. 79–81.
Мицан К. П., Соловка Л. М. Державний архів Івано-Франківської області //Архівні установи України : довідник. Т. 1. Державні архіви / Держкомархів України. УНДІАСД; [редкол.: Г. В. Боряк (голова), І. Б. Матяш, Г. В. Папакін]. – 2-е вид., доп. – К., 2005. – C. 285–296.
Соловка Л. Державний архів Івано-Франківської області // Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Енциклопедія : до 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. – Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2018. – Т. 1. А-Ж. – С. 491–492.
Соловка Л. М.Альфа, з якої починається будь-яка наука [репортаж про презентацію першого тому путівника по фондах ДАІФО] // Світ молоді. – 2009. – 7квітня.
Соловка Л. Зберегла історія ці нетривкі папери… // Світ молоді. – 2000. – 13 жовтня.
Соловка Л. Мессінг Давид Мойсейович // Українські архівісти : бібліографічний довідник : у 3-х вип. – К., 2002. – Вип. 2: 1940–1960-ті роки. – С. 124–127.
Соловка Л. М. Мессінг Давид Мойсейович // Українські архівісти (XIX–XX ст.) : біобібліогр. довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. – К., 2007. – С. 394–
Соловка Л. М.Мицан К. П. // Українські архівісти : бібліографічний довідник : у 3-х вип. – К., 2003. – Вип. Третій : 1970–1990-ті роки. – С. 150–152.
Соловка Л. М. Мицан Катерина Петрівна // Українські архівісти (XIX–XX ст.): біобібліогр. довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. – К., 2007. –С. 401–
Соловка Л. М. Тимків Т. М. // Українські архівісти : бібліографічний довідник: у 3-х вип. – Вип. третій: 1970-1990-ті роки. – К., 2003. – С. 241–242.
Соловка Л. М. Тимків Тетяна Миколаївна // Українські архівісти (XIX–XX ст.) : біобібліогр. довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; упоряд. : І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. – К., 2007. – С. 617–
Міщанчук Л. Б., Соловка Л. М. Капітан корабля зі скарбами історії [до ювілею К. П. Мицан] // Галичина. – 2010. – 14 січня. – С. 17.
Міщанчук Л. Б., Соловка Л. М. Берегла скарби історії // Галичина. – 2012. – 15 вересня.
Середюк Т. В., Соловка Л. М. На вершині мудрого повноліття… [про трудовий шлях працівника архіву М. В. Римарук] // Галичина. – 2013. – 24 грудня.
Соловка Л. Джерела з історії західних українських земель періоду Першої світової війни у фондах Державного архіву Івано-Франківської області // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2015. – С. 319–327.
Жерноклеєв О. С., Соловка Л. М. Джерела з історії ЗУНР у фондах Державного архіву Івано-Франківської області // Галичина. –2014. – № 25–26. – С. 296–305. – Режим доступу:
Соловка Л. М. Нова колекція архіву [про колекцію документів Корнила Когутяка, секретаря Братства колишніх вояків І-ої Української Дивізії Української Національної Армії в Канаді] // Західний кур’єр. – 2001. – 23–29 серпня.
Соловка Л. М.Джерела до історії Городенківщини у фондах ДАІФО // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Покуття –етнорегіон України: історичні та етнокультурні студії», 15 серпня 2009 р.
Соловка Л. Джерела з історії батьківщини Івана Борковського (з фондів ДАІФО) : до 110-ї річниці від дня народження // Край. – 2007. – 10 листопада. – С.7.
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО
Жива парафія: Літопис парафії Святих Рівноапостольних Кирила і Методія в Івано-Франківську (Крихівцях) / упоряд.: Любов Соловка, Павло Баланюк, Олег Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: «Фоліант», 2017. – 160 с.
П’яте Євангеліє або записки паломниці Любов Соловки [про паломництво до Святої Землі під опікою о. Йосафата Бойка з нагоди Ювілейного року Божого Милосердя] // Місіонери Слова. – 2016. – № 3 (35). – С. 4.
Соловка Л. У пошуках скарбів: «Де скарб твій, там буде і твоє серце» (Мт 6,21) : [хроніка паломництва під духовною опікою отців Згромадження Воплоченого Слова з нагоди Ювілейного року Божого Милосердя] // Місіонери Слова. – 2016. – № 1 (33). – С. 4–5, 7.
Соловка Л. Митрополит Андрей Шептицький: публічний протест проти злочинів нацизму та ініціювання порятунку євреїв // Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі : матеріали Міжнародної наукової конференції пам’яті Митрополита Андрея Шептицького (30.11–01.12.2015, м. Київ). – К. : Дух і Літера, 2016. – С.71–110.
Соловка Л. Документи Станіславської греко-католицької консисторії 1788-1944 рр. // Студії з архівної справи та документознавства. – К., 2001. – Т. 7. – С. 88–89. – Режим доступу :
Соловка Л. М. Документи Державного архіву Івано-Франківської області на пересувній виставці «Митрополит Андрей Шептицький – Мойсей українського народу» // Науковий вісник Івано-Франківського богословського університету «Добрий Пастир» : збірник наукових праць. Богослов’я.– Івано-Франківськ: ІФБУ, 2015. – Вип. 8. – С. 28–39. – Режим доступу:
Соловка Л. Світоч та його дороговкази для нації [До 155-річчя Андрея Шептицького] // Крихівецька родина. – 2020. – № 6 (33). – 21 серпня. – С. 5. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1EAyS11YeD1m28mR6vCpo8cgljWE-XGW8/view
Делятинський Р., Єгрешій О., Соловка Л. «Від Голгофи через катакомби до Воскресіння»: до 70-х роковин Львівського псевдо-собору 1946 р. // Науковий вісник Івано-Франківського богословського університету «Добрий Пастир» :збірник наукових праць. Богослов’я / гол. ред. Р.А. Горбань. – Івано-Франківськ: ІФБУ, 2016. – Вип. 9 : до 70-х роковин Львівського псевдо-собору. – С. 32–78.
Соловка Л. Львівський псевдособор 1946 року : до 70-ї річниці // Місіонери Слова. – 2016. – № 2 (34). – С. 3–4.
Соловка Л. М. Єпископ Григорій Хомишин та акції порятунку євреїв клиром та чернецтвом Станиславівської єпархії в роки Другої світової війни // Науковий вісник Івано-Франківського богословського університету УГКЦ «Добрий пастир»: збірник наукових праць. Богослов’я. – Івано-Франківськ, 2017.– Вип. 10–11: до 150-річчя від дня народження блаженного єпископа Григорія Хомишина (готується до друку).
Соловка Л. Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук на парафії свв. Кирила і Методія (Крихівці – Долина): парафіяльні відвідини та особлива місія. Історичний момент // Крихівецька родина. – 2018. – №1 (14). – 6 січня. – С. 2. – Режим доступу : https://krykhivtsi.if.ua/gazeta-krixivecka-rodina-vid-06-01-2018-r-1-14.html
Соловка Л. 28 серпня – храмове свято парафії Успіння Пресвятої Богородиці [до 90-річчя освячення фундаменту церкви] // Крихівецька родина. – 2016. – № 5. – 23 серпня. – С. 2. – Режим доступу : https://krykhivtsi.if.ua/krykhivetska-rodyna-5-23-08-16.html
Соловка Л., Жерноклеєв О. Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить. Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. – 784 с.
Соловка Л., Купчинський Б., Кучірка М., Чорнописький В. Град над Сагою : літопис села Чортовець. – К. : «Українські пропілеї», 2018. – 716 с., іл. – Режим доступу :
Соловка Л., Жерноклеєв О. Креховецькі-Княгиницькі – автохтонні родини-світочі націотворчої та державотворчої сили // Родини в суспільному і національно-культурному просторі України і світу: історія та сучасність» (до 170-річчя від дня народження українського етнографа Володимира Шухевича) : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, с. Тишківці 29 червня 2019 р.
Соловка Л. До Дня Українського козацтва [про соратника Богдана Хмельницького – Івана Креховецького]// Крихівецька громада. – 2022. – № 2–3 (6–7). – 14 жовтня. – С. 2–3. – Режим доступу : https://drive.google.com/file/d/1BjKPPxXHeDpwLt6IeX5J3DnIwbelJcok/view
Соловка Л. Отець Іван Ісаїв. Петро-Маркіян Ісаїв // Крихівецька громада. – 2021. – № 3(4). – 24 серпня. – С. 4. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1cMGfBqykIaFMGCP-ZzoNyAOEojYb5eIl/view
Соловка Л. Ісаїв Іван // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія : до 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2019. – Т. 2 : З-О. – С. 126.
Соловка Л. Загайкевич Михайло // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія : до 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2019. – Т. 2 : З-О. – С. 18.
Соловка Л. Загайкевич Дмитро Семенович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія : до 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2019. –Т. 2: З-О. – С. 17–18.
Соловка Л. Загайкевич Дмитро – секретар та скарбник Української Національної Ради ЗУНР, старшина УГА, відомий кооперативний і просвітній діяч Станиславівщини // Крихівецька родина. – 2018. – № 8 (21). – 16 листопада. – С. 3. – Режим доступу :https://krykhivtsi.if.ua/gazeta-krixivecka-rodina-vid-16-11-2018-r-8-21.html
Соловка Л. До 140-річчя від дня народження відомого громадського діяча Галичини Дмитра Загайкевича – старшини УГА та працівника апарату УНРади ЗУНР// Крихівецька громада. – 2022. – № 2–3 (6–7). – 14 жовтня. – С. 3. – Режим доступу : https://drive.google.com/file/d/1BjKPPxXHeDpwLt6IeX5J3DnIwbelJcok/view
Соловка Л. Відкриваємо нові імена: СЕЛЕПЕЙ Дмитро: вояк УСС, УГА та Армії УНР, відомий лікар і громадський діяч // Крихівецька родина. – 2020. –– № 2 (30). – 22 січня. – С. 5.
Соловка Л. Вони загинули в часі «визволення» [[Про нагороджених посмертно Залізним пластовим Хрестом репресованих Антіна ГАШПАРА та Богдана ЯНОВСЬКОГО] // Крихівецька громада. – 2022. – № 2–3 (6–7). – 14 жовтня. – С. 2–3. – Режим доступу : https://drive.google.com/file/d/1BjKPPxXHeDpwLt6IeX5J3DnIwbelJcok/view
Соловка Л. Крихівчани у боротьбі за волю й незалежність України: їх імена повинен знати кожен// Крихівецька громада. – 2021. – № 3(4). – 24 серпня. – С. 1–3. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1cMGfBqykIaFMGCP-ZzoNyAOEojYb5eIl/view
Соловка Л. До 80-річчя створення УПА: Крихівчани – вояки УПА. Крихівчани – зв’язкові УПА. Вояки УПА та члени ОУН – загиблі у боротьбі з комуністичним режимом у 1940-х – 1950-х на теренах Крихівців // Крихівецька громада. – 2022. – № 2–3 (6–7). – 14 жовтня. – С. 2–3. – Режим доступу : https://drive.google.com/file/d/1BjKPPxXHeDpwLt6IeX5J3DnIwbelJcok/view
Вони загинули на сході, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України у ХХІ ст. [спогади про ЧОМКА Я. та БЕЗПАЛЬКА П., записала Л. Соловка] // Крихівецька родина. – 2016. – № 5. – 23 серпня. – С. 8. – Режим доступу : https://krykhivtsi.if.ua/krykhivetska-rodyna-5-23-08-16.html
Соловка Л. Крихівецькі воїни АТО/ООС на передовій: це їм ми завдячуємо нині збереженням незалежності України // Крихівецька громада. – 2020. – № 6 (33). – 21 серпня. – С. 1, 3. – Режим доступу:
Соловка Л. День захисників і захисниць України в умовах війни // Крихівецька громада. – 2022. – № 2–3 (6–7). – 14 жовтня. – С. 6–7. – Режим доступу : https://drive.google.com/file/d/1BjKPPxXHeDpwLt6IeX5J3DnIwbelJcok/view
Соловка Л. М.Залишили по собі добрий слід : розвиток сільської медицини – висхідний на нисхідний шляхи (на прикладі с. Чортовець мовою документів) // Край. – 2011. – 10 червня.
Соловка Л. Боротьба з епідемією коронавірусу. Крихівчани-медики на передовій // Крихівецька родина. – 2020. – № 6 (33). – 28 серпня. – С. 4. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1EAyS11YeD1m28mR6vCpo8cgljWE-XGW8/view
ГЕНОЦИДИ ХХ СТОЛІТТЯ
Соловка Л., Оришко С. 150 із 150 тисяч… : Голокост євреїв Прикарпаття як складова етнодемографічної Катастрофи Східної Галичини / наук. ред. Максим Гон. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2019. – 576 с., іл.
Місця скорботи (Івано-Франківська область) 1941 –1944 рр. / упоряд.: І. Кабанчик, О.Богун; арх. мат.: Л Соловка., О. Круглов, Я. Хонігсман – Львів, 2005. – 16 с.
Станиславів і Голодомор 1932-1933 рр. : документальні свідчення про реакцію станиславівців на геноцид українського народу 1932-1933 рр. / упорядники І. Монолатій, Л. Соловка. – Івано-Франківськ, 2009. – 64 с.
Соловка Л. М. Етнодемографічні наслідки геноцидів на Прикарпатті середини ХХ століття // Галичина. – 2011. – № 18–19. – C. 262–268. – Режим доступу :
Соловка Л. М. Голодомор 1946–1947 рр. на Прикарпатті // Книга Скорботи, Пам’яті і Шани України. Голод на Прикарпатті (1946–1947 рр.). – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2016. – С. 6–14.
Соловка Л. М. Голодомор 1946-1947 рр. на Станіславщині // Край. – 2008. – № 40, 44.
Соловка Л. М. Холокост на Станіславщині: хронологія злочину за документами ДАІФО // Світ молоді. – 2001. – 22 червня.
Соловка Л. М. Катастрофа єврейських громад Галичини: джерела до її вивчення у фондах Державного архіву Івано-Франківської області // Студії з архівної справи й документознавства. – 2011. – № 19. – Кн. 2. – С. 76–– Режим доступу :
Соловка Л. М. Холокост на Станіславщині (Хронологія злочину за документами Державного архіву Івано-Франківської області) // Проблемы Холокоста в Украине: тезисы докладов и сообщений Второй Международной научной конференции (Днепропетровск, 2002). – Запорожье, 2003. – Вып. 2. – С. 63-
Соловка Л. М. Холокост на Станіславщині (Хронологія злочину за документами Державного архіву Івано-Франківської області) // Ткума. – – № 2. – С. 1–2; № 3. – С. 5; №4. – С. 5.
Соловка Л. М. Геноцид євреїв Станіслава в роки Другої світової війни // Вісник Прикарпатського університету: Історія. – Івано-Франківськ, 2008. – Випуск ХIV. – С. 35–43.
Соловка Л. М. Голокост євреїв Коломийського округу дистрикту Галичина (1941–1944 рр.) // Вісник Прикарпатського університету: Історія. – Вип. ХVІ. – Івано-Франківськ, 2009. – С. 9–
Соловка Л. Передмова до українського видання // Реньє А. Тоді в Болехові. Гебрейська одіссея / переклад з нім. Галина Петросаняк. – С. 3–15.
ЮДАЇКА
Монолатій І., Гон М., Соловка Л. Етнічні спільноти: Єврейська спільнота міста // Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ: монографія: до 350-річчя Івано-Франківська, 1662–2012 / ПНУ ім. В. Стефаника та ін. ; [авт. ідеї В.Анушкевичус, голов. ред. В. Великочий]. – Івано-Франківськ; Л.; К.: Манускрипт-Львів, 2012. – С. 168–177.
Соловка Л.Источники по иудаике в фондах государственного архива Ивано-Франковской области (краткий тематический обзор) // Материалы Десятой Ежегодной Международной Междисциплинарной конференции по иудаике. –Часть 1. – Москва, 2003. – С. 152–
Соловка Л. М.Документи з історії євреїв Галичини і Польщі в першій половині ХХ століття у фондах ДАІФО // Доля єврейських громад Центральної та Східної Європи в першій половині ХХ століття : матеріали ХІ міжнародної наукової конференції, 26–28 серпня2003 р. – Київ, 2004. – С. 198–200. – Режим доступу :
Соловка Л. Колекція документів з історії діяльності єврейських організацій в Галичині в 1920-х – 1930-х рр. у фондах Державного архіву Івано-Франківської області (короткий джерелознавчий огляд) // Єврейська культурна спадщина України : матеріали міжнародної наукової конференції «Збереження та популяризація єврейської культурної спадщини України», Київ, 26–27 жовтня 2016 року. – К.: Дух і Літера, 2018. – С. 130–156.
Соловка Л. Діяльність сіоністських партій і організацій міста Станіслава в 30-х рр. ХХ століття (за матеріалами ДАІФО) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. – Рівне, 2008. – Вип. 14. – С. 53–57. – Режим доступу :
Соловка Л. М. Відображення тенденцій національної політики в СРСР в 1944–1954 рр. щодо євреїв в документах ДАІФО // Друга світова війна і доля народів України: 3-я Всеукраїнська наукова конференція (м. Київ, 27–28 жовтня 2008 р.). Тези доповідей. – К., 2008. – С. 72–73. – Режим доступу :
Соловка Л. М.В борьбе за создание еврейского государства: деятельность сионистских партий и организаций г. Станислава в 30-х гг. ХХ века (по материалам Государственного архива Ивано-Франковской области) // Материалы Пятнадцатой ежегодной Международной Междисциплинарной конференции по иудаике. – Москва, 2008. – Ч. 1 – С. 250–258. – Режим доступу :
Соловка Л. М. Галицьке єврейство: втрачений пласт та розірвана пам’ять // ХХ століття – етнонаціональний вимір та проблеми Голокосту: збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції (м. Житомир, 22–23 жовтня 2010 р.). – Дніпропетровськ: Вид-во Центр «Ткума», 2011. – С. 29–38. – Режим доступу :
ДОПИСИ до часопису «МІСІОНЕРИ СЛОВА»
Соловка Л. Голодомор: «Пам’ять єднає» // Місіонери Слова. – 2015. – № 6 (32). – С. 6.
Соловка Л. М. Пам’ятаємо. Перемагаємо. 1939–1945 // Місіонери слова. – 2015. – № 5 (31) вересень – жовтень. – С. 4–5.
Соловка Л. До 70-х роковин Голодомору 1946–1947 рр. // Місіонери Слова. – 2016. – № 5 (37). – С. 6.
Соловка Л. 22 січня – День Соборності України // Місіонери Слова. – 2017. – № 1 (38). – С. 6.
Соловка Л. 2016-й – рік Державності України // Місіонери Слова. – 2016. – № 4 (36). – С. 2, 6.
Соловка Л. Тільки разом збережемо Незалежність. Україна єдина з власної волі від 1919 року // Місіонери Слова. – 2016. – № 1 (33). – С. 6–7.
ФК «Крихівці» зіграв ще один матч чемпіонату Івано-Франківського району. Матч видався складним, бойовим, і хоча не переможним, але у сумі мега-результативним. Глядачі побачили 12 голів! Бажаємо нашим футболістам у майбутньому такої ж результативності, але на нашу користь!
У часі відзначення ювілею з дня народження Дмитра Загайкевича Громадська організація «Крихівецька громада: минуле й майбутнє», колектив краєзнавців та народознавців «Кріх КРЕС», Народний університет громад імені Петра Ісаїва виступають із такими ініціативами: закарбувати його ім’я на плиті Меморіального комплексу «Борцям за волю України» у Крихівцях (поруч з іншими імена воїнів УГА); встановити в Івано-Франківську (за адресою вул. Франка, 35, де разом із дружиною Геленою-Аурелією проживав Дмитро Загайкевич) пам’ятну анотаційну дошку в рамках проєкту міської ради «Івано-Франківськ – місто Героїв» (звичайно ж, після завершення війни та встановлення, в першу чергу, анотаційних дощок загиблим на російсько-українській війні ХХІ ст.).
Україна повинна пам’ятати всіх своїх Героїв. Крім того, необхідно встановити пам’ятні дошки Д. Загайкевичу на батьківщині, оскільки помер і похований він на чужині. Про Дмитра Загайкевича навіть польська поліція, яка пильно стежила за ним, у таємних донесеннях відзначала: «Бере активну участь в політичному й суспільно-громадському житті…, належить до всіх українських товариств», «видатний політичний і суспільний діяч».
Нагадаємо стисло читачам основні віхи його біографії та заслуг.
ЗАГАЙКЕВИЧ Дмитро, син Семена, 22.10.1882 р. н., уродж. с. Крехівці. Закінчив державну гімназію з українською мовою викладання у Станиславові. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Відрахований за активну участь у студентських заворушеннях. Завершував навчання у Відні. Старший лейтенант резерву артилерії піхотного полку. Нагороджений бойовою «Бронзовою Медаллю воєнних заслуг» на Стрічці Хреста воєнних заслуг (1915) за зразкову службу на військовій залізниці. Працював урядником руху поїздів у м. Галич. Під час Першої світової війни – урядник військової залізниці в с. Залуччя, де отримав поранення, згодом – начальник станції у Снятині та Стрию. Працівник апарату Української Національної Ради ЗУНР (з листопада 1918 р.), секретар і скарбник. У травні 1919 р. вступив до лав УГА. Старшина УГА. 17.09.1919 інтернований поляками. Незважаючи на загрозу репресій із боку польської окупаційної влади, Дмитро Загайкевич і після звільнення продовжував проводити активну громадську роботу в умовах польської окупаціїі в міжвоєнний період проводив активну громадську роботу та служив ідеї незалежної України. Відомий на Галичині кооперативний та громадський діяч міжвоєнного періоду: член УНДО, «Просвіти», «Волі», УСРП, «Рідної школи» та ін. Член делегації від Станиславівського повіту на з’їзді філій і читалень «Просвіти» у Львові (1924). Один із організаторів читальні товариства «Просвіта» в Княгинині-Бельведері, секретар читальні «Просвіти» в Княгинин-Гірці. Член правління та скарбник Союзу гуртків «Рідна школа» ім. Шашкевича у Станиславові (який діяв на правах повітового). Разом із дружиною були меценатами «Рідної школи», підтримували дітей-сиріт та нужденних. Викладач учительської семінарії у Станиславові. Старший асесор залізниці VI рангу Окружної дирекції державних залізниць у Станиславові, переведений після її ліквідації на роботу в м. Радом (Польща). На панахиді з приводу смерті Михайла Грушевського перестудився, захворів на запалення легень і 29.01.1935 раптово помер. Похований у м. Радом.
А відкрила для нас призабуте, на жаль, навіть у Крихівцях, ім’я славетного земляка його онука – п. Анна. Спогади Анни Олексіївни Грещишин про Дмитра Загайкевича, на основі документів родинного архіву, записала Л. М. Соловка 16.10.2018, 31.10.2018 (копії передані музею громади Крихівців та лягли в експозицію). Анна Олексіївна не чекала, поки вийде літопис Крихівців, щоб напасти на авторів з критикою, чому немає статей про її діда, а прийшла в колишню сільраду, принесла копії родинних документів, залишила для авторів свої контакти, проявивши свою інтелігентну галицьку вроджену діловитість, наполегливість, вимогливість, інтелектуальний рівень та ґречність, за що автори літопису їй щиро вдячні!!! Декілька слів про достойну онуку Дмитра Загайкевича.
Анна Грещинин (з д. Деренько), 1946 р. н., уродж. Крехівців, мешканка Івано-Франківська. Пригадує, як у радянські часи їх сім’я змушена була мовчки знести плюндрування могил предків і як вони з мамою приходили на колишній міський – Станиславівський некрополь, сідали на лавку і лише плакали… Тут були поховані прабабуся – графиня Феліція-Владіслава-Магдалена (1845–1892), з дому Цопот (Zopoth), прапрадіди Густав Цопот та Амелія (з д. Гаґерната)… Пані Анна не лише за шляхетним походженням, а й за життєвою громадянською позицією належить до когорти славетних галичан, адже з середини 1980-х вона – активна учасниця процесів відновлення незалежності України та її становлення як держави у ХХ ст.
Сподіваємось на можливість проведення в майбутньому скрупульозних студій із історії роду Загайкевичів, на професійну солідарність і шляхетну щедрість дослідників у питанні віднайдення втрачених пазлів родоводу. Адже із крехівецької родини ЗАГАЙКЕВИЧІВ вийшло чи не найбільше відомих для краю постатей. А у XVІІІ ст. у Крехівцях була лише одна родина Загайкевичів – священича. На жаль, нам достеменно не відомо про родинні зв’язки відомого в краї священника о. Миколи (сина Дмитра, 1782 р. н.). Але для нас важливі архівні документи, які дослідниці Л. Соловці вдалося відшукати в ЦДІАЛ України, які свідчать, що він був уродженцем Станиславова. І ми більш ніж упевнені у близькому спорідненні о. Миколи із крехівецькою священичою родиною Загайкевичів. Адже сином о. Миколи був Віктор Загайкевич – український галицький освітянин, професор Першої тернопільської гімназії, громадський діяч. Звичайно ж, найбільше прославив Загайкевичів син Віктора – Володимир (19.10.1876, Тернопіль – 07.06.1949, м. Міттенвальд, Німеччина) – український громадсько-політичний діяч часів Австро-Угорщини, ЗУНР, ІІ Речі Посполитої, посол та віце-маршалок (заступник голови) польського Сейму, доктор права. Але чи був він онуком о. Миколи і чи мав о. Микола стосунок до крехівецької священичої родини Загайкевичів? Ці питання залишаються відкритими для пошуків.
Статті про уродженця Крихівців Дмитра Загайкевича опубліковані у літописі Крихівців та часописі «Крихівецька родина» (№ 8 (21), 2018 р.), «Крихівецька громада» (№2–3 (6–7) від 14.10.2022). У презентованій нещодавно 4-томній енциклопедії «Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923», визнаній всеукраїнським рейтингом «Книжкою року-2021», також є стаття співавтора Л.Соловки про нього (Т. 2: З–О, с. 17–18.).
При вході в Народний дім розгорнуто постійно діючий благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ. Завітайте, не проходьте повз, придбайте хоча б одне горнятко із символом ЗСУ та гербом громади, прапорці та ін. Долучаємось до збору коштів на купівлю дрона для нашого крихівецького воїна!!!
Матч 16.10.2022 видався доволі складним, але наша команда на останній хвилині таки вирвала перемогу. Вітаємо! Також радує, що тепер результати та час матчу на стадіоні у Крихівцях висвітлює табло. Дякуємо всім причетним до його встановлення за організаційні зусилля.
13 жовтня 2022 року завідувачка бібліотеки-філії 9 с. Крихівці Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провела історичну панораму “Славні сини і доньки України”. 14 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць України, це день Героїв, завдяки яким є Україна, день тих, хто стояв і стоїть на захисті честі, гідності і незалежності нашої держави. Дата 14 жовтня вибрана не випадково: цього дня відзначається свято Покрови Пресвятої Богородиці і День українського козацтва. Богородиця була покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань.
14 жовтня 2022 р. відзначається 80 річниця створення Української повстанської армії, яка прагнула відновити українську державність під час Другої світової війни.
Історія наша, на жаль, трагічна, ми постійно маємо виборювати свою свободу, свою незалежність. Користувачі на заході дізналися про наших мужніх захисників від козаків до сучасників. А також про свято Покрови, яка оберігає нашу країну та наш народ!
Крихівецька громада неймовірно горда, що 14 жовтня 2022 р. найвищою пластовою відзнакою у світі – Залізним пластовим Хрестом – нагороджено двох крихівчан (посмертно), які загинули за ідею Української держави.
Цікаво, що Антін Гашпар до 1939 р. навчався на священника, а у 1939–1940 рр. проживав у Станиславові та працював на посаді інструктора міської ради (найімовірніше за завданням ОУН вклинився в органи радянської влади).
Богдан Теодор Яновський у 1939 р. був обраний першим головою Крихівецької сільської ради.
Розстріляні радянськими органами у Станиславівській в’язниці у 1941 р. та поховані у Дем’яновому Лазі.
Дякуємо генеральному директорові ТРК «ВЕЖА» Тарасу Зеню, насамперед, за те, що саме він віднайшов документи, які підтверджують членство Гашпара і Яновського у «Пласті» та ініціював їх нагородження. Гашпар Антін став пластуном 11-го куреня ім. гетьмана Івана Мазепи в IV кварталі 1929 р., коли навчався в Українській чоловічій гімназії в Станиславові (Джерело: ЦДІАЛ, ф. 389, оп. 1, спр. 41, арк. 10). Богдан Яновський пластову склав у 1923 р., на ІІ курсі промислової школи у Станиславові, та вступив до 16-го куреня/полку імені короля Данила (Джерело: ЦДІАЛ, ф. 389, оп. 1, спр. 182, арк. 41).
Документальний фільм «”ВИЗВОЛЕННЯ” зі СМЕРТЮ на ВІСТРІ» (), створений Студією «Кріх КРЕС» спільно з ТРК «ВЕЖА» ще влітку 2021-го(двічі вже був у прокаті на ТРК та є на ютуб-каналі студії), теж про розстріляних крихівчан Гашпара, Яновського й Коровайчука. Приурочений фільм був до 80-х роковин розстрілів у Дем’яновому Лазі, не знаючи, що через рік «визволення» прийде на нашу землю вкотре. Загалом кількість українців – жертв радянського, вкупі з нинішнім рашистським, режимом обчислюється вже десятками мільйонів. І про це треба було кричати на всіх рівнях, особливо міжнародних, та створити внутрішній фронт за становлення незалежної України у 1991-му, коли незалежність було відновлено. Просвіта, державна політика Пам’яті, інформаційна робота повинні бути спрямовані на те, щоб у кожному населеному пункті, особливо на сході України, створити свій Меморіал жертвам комунізму (як, наприклад, у м. Сигіт, Румунія, у приміщенні колишньої в’язниці), експозиції жертвам Голодоморів, адже вкожній сім’ї, у т. ч. на сході України, є жертви радянської «гуманної» політики голодоморів та репресій проти українців, і про них треба було пам’ятати. Впевнені, якщо б з 1991-го внутрішня політика була спрямована у цьому ключі на освіту, культуру і т. д., виросли б покоління, які б знали чітко, що вони – українці, їхня рідна мова – українська, і хто ворог українства. І «русскій мір» не прийшов би….
Станиславів, літо 1941-го, 29 червня. Розуміючи, що місто не втримати, радянські війська, з початком німецько-радянської війни, відступають, а при відступі з Станиславівської тюрми НКВС відпускають… кримінальних злочинців, а політичних в’язнів – знищують. Знищують цвіт українців, заарештований у 1939–1941 рр., коли на наші терени ступив чобіт радянського «визволителя». Розстріляно їх у приміщеннях в’язниць НКВС у Станиславові (розміщених на нинішніх вулицях Сахарова та Франка), частину «поховано» ще енкаведистами (які намагались при відступі все ж приховати сліди злочинів) у Дем’яновому Лазі.
Кого знищував радянський, а нині рашистський режим? – Свідомих українців. Він відрізняється від геноцидів, в основі яких лежить расизм. Рашизм – це не просто ненависть до української нації, це злочин братовбивства через непокору й невизнання українцями росіян «старшими братами», вбивства через ненависть до почуття свободи та гідності іншого, це «ображена» приниженням невизнання «місійності» ординська варварська навала на все красиве, розумне, інтелігентне, творче. Це вбивство за природою цивілізаційне, духовне й диявольське. Історикам і філософам ще треба буде осмислити цей феномен геноциду, маховик якого запустила рф у ХХІ ст.
Із початком прибуття на Прикарпаття внутрішньо переміщених осіб, в Історико-етнографічному музеї громади Крихівців для них організовані безкоштовні екскурсії. Серед експозиції є фото з альбому «Ось так ми жили, допоки нас не «визволили» (фото передані донькою розстріляного Д. Коровайчука – п. ЛюбомироюКуцяк). Одні з перших до нас потрапили російськомовні вихідці з Донеччини, які пильно вдивлялися у фото до 1939 р. /до «визволення» ошатно одягнених членів українських товариств, театральних груп, оркестрів. Ось такою була їх перша реакція: «Какие интеллигентные лица!» На що директор Історико-етнографічного музею громади Крихівців відповіла: «Це і є справжні націоналісти, які відстоювали ідею української держави. А Ви їх собі що з оскалом і рогами уявляли?» Мовчання….
Інтелігентні обличчя – це і пластуни, і гімназисти, і футболісти, і члени акторських труп, «Просвіти», «Рідної школи», фахівці, знавці мов. Інтелігенція – це вона в перших рядах УСС. УГА, Дієвої армії УНР, УПА, ЗСУ. «За останні вісім місяців ми вручили вже більше 10 нагород загиблим пластунам», – розповідає пластун, дослідник пластового руху, генеральний директор ТРК «ВЕЖА» Тарас Зень. І символічно, що в 2022-му найвищою пластовою нагородою у світі – Залізним пластовим Хрестом – нагороджено крихівчан-інтелігентів – Антіна Гашпара та Богдана Яновського (посмертно).
«ДЕЛО О РАССТРЕЛЕ», так і називається архівно-слідча справа, порушена проти 18-ти осіб, у т. ч. Гашпара і Коровайчука. Причому, ЖОДНОЇ ЗГАДКИ ПРО БУДЬ-ЯКУ, ВИЛУЧЕНУ ЯК РЕЧОВИЙ ДОКАЗ, ЗБРОЮ – НЕМАЄ. Натомість, ПРИСУД – РОЗСТРІЛ – вражає неймовірною жорстокістю. Під час розкопок у Дем’яновому Лазі було віднайдено протокол обшуку Ф. Пастушенка. Очевидно, що і всю групу з 18-ти в’язнів Станиславівської тюрми, що проходили по справі № 6501 П «Дело о расстреле», знищено і поховано там само, в «лазі» (Круцик Р. Дем’янів Лаз Геноцид України (К., 2009), стор. 297–309).
ГАШПАР Антон Степанович, 1912 р. н.,уродженець с. Крихівці. Закінчив українську гімназію у Станиславові. У 1935–1938 рр. студент теології греко-католицької семінарії у Львові. «Бабуся згадувала, що їй навіть пощастило побувати на його першій службі», – розповідала племінниця А. Гашпара Петричкан (зам. Гринів) Мирослава Михайлівна. Священичій діяльності Антона завадив прихід у 1939-му радянської влади. Громадська діяльність у Крехівцях: секретар правління «Рідної школи» (1931), заступник голови правління КАУМ (1934), засновник освітнього гуртка при читальні «Просвіта» (1935 р.), засновник і секретар «Соколу» (1936), член ОУН із 1930-х. У 1939–1940 рр. проживав уСтаниславові та працював на посаді інструктора міської ради (найімовірніше за завданням ОУН вклинився в органи радянської влади). Заарештований 05.11.1940. Звинувачення: член ОУН із 1928-го, псевдо Богун, займався пропагандистською роботою, організовував підпільні молодіжні групи ОУН, проводив антирадянську агітацію. У справі, як провина, записані дані про те, що до війни А.Гашпар був членом товариств «Просвіта», «Рідна школа», читав односельчанам лекції з географії та історії України. Слова «історії України» слідчим у протоколі підкреслено червоним – як злочин. На лекціях вів розповідав про голод в Радянському Союзі. На допитах Антон Гашпар своє членство в ОУН і критику радянського режиму, зокрема його політику голодоморів, примусових колективізацій та атеїзму, відважно не заперечував. Серед конфіскованих у нього речей суттєвим «доказом» була не зброя, а «желто-синяялента» (!). Коли члени родини спробували дізнатись про долю Антона Гашпара, від офіцера НКВД у в’язниці вони отримали засліплену лютою ненавистю відповідь: «А, Гашпар Антон! Таких як він ворогів радянської влади треба в першу чергу розстрілювати!», – згадувалап.Ольга Черленюк, племінниця А. Гашпара. Коли родина дізналась, що відкрили в’язницю із чисельними трупами в’язнів, розстріляних НКВС по відході, і знаючи, що, цілком ймовірно,у Станиславівській в’язниці загинув у 1941-му і Антон, його мати теж із важким серцем пішла туди, а повернулась із ще важчим – чи то в надії-безнадії, що живий, чи то в розпачі, що не опізнала й не змогла поховати за християнським звичаєм… Родину в 1947-му вивезли «як членів сім’ї бандпосібника». Антіна Гашпара реабілітовано 16.08.1991 (посмертно).
ЯНОВСЬКИЙ Богдан Теодор, 15.11.1906 р. н., уродж. Дитятина, мешканець Крехівців із 1933 р. Освіта – 7 класів, навчався в промисловій школі, за фахом – столяр. У 1939 р. був обраний ПЕРШИМ ГОЛОВОЮ КРИХІВЕЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ й працював на цій посаді 6 місяців. Згодом працював на ватно-ватинній фабриці. Заарештований 22.11.1940. Звинувачення: член ОУН, станичний ОУН у Крихівцях, надрайонний керівник ОУН у Лисецькому районі. Військовим трибуналом 12-ї армії Київського ОВО 23.04.1941 засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Реабілітований 16.08.1991. Хочемо висловити вдячність п. Ярославу Роздільському, за сприяння якого, від родини онука Яновського – Богдана до музею Крихівців надійшли цінні інформаційні документи, фото. Світлою пам’яттю про Б. Яновського є спогади про нього крихівчан, як про чесну, працьовиту людину, доброго фахівця-столяра, майстра, який мав своїх учнів, активного громадського діяча, очільника «Просвіти», який був і душею драматичного гуртка, авторитетного організатора.
Дружина Б. Яновського – Марія (з д. Ошитко), вчителька, у 1940 р. вступає навчатися на однорічні мовно-літературні курси при вчительському інституті в Станиславові, а Б. Яновського обирають головою сільради. Насправді радянська влада готувала не налагодження життя для молодих українців, а в’язниці, заслання й… розстріли. Восени 1940-го Богдана заарештовують, у цей час важко захворів син, дружина все надіялась, що це якесь непорозуміння і Богдана скоро випустять. А тим часом радянська влада засуджує його до розстрілу, та навіть не вважає за необхідне повідомити про це родині. Дружина й син так і не дізнались про долю свого чоловіка й батька…
1939–1941 рр. – Дем’янів Лаз. 2022 р. – Буча, Ірпінь, Куп’янськ….
Така картина всюди, куди приходить «русскій мір» із «визволенням».
P.S. По «Делу о расстреле» проходить ще один крихівчанин – Дмитро Коровайчук. Допомогла нам у пошуку даних про нього вчителька, історик п. Любов Бучко, за що ми їй щиро вдячні. За родинними спогадами, дружина Коровайчука – Євдокія Храбатин після відкриття в’язниці у Станіславі опізнала в камері рукав від вишитої нею власноруч чоловікові сорочки. Все ж родина ще донедавна (!) сподівалась, що засуджений на 10 років Дмитро був вивезений. Режим же не лишав йому шансів. Донька Дмитра Коровайчука – п. Любомира Куцяк свого батька живим не бачила, оскільки народилась через місяць після його арешту. «Я дуже-дуже плакала за татом – і він мені приснився. Вночі на лаві лежить щось прикрите рушником. Я підходжу, піднімаю і бачу там… татову голову відрубану… Він відкрив очі, глянув на мене…»
ТОЖ ПАМ’ЯТАЙМО, ЩО НЕСЕ РОСІЯ, ЩОБ НЕ ЗУСТРІЧАТИ ЗАКАТОВАНИХ РОДИЧІВ У СНАХ…
