КРЕХОВЕЦЬКИЙ ІВАН – права рука Хмельницького. Ім’я із забуття
Українці незламні! Ми воюємо, вчимося, досліджуємо! Нещодавно ми для себе відкрили нове ім’я. Його має знати вся Україна!!! Хоча б тому, що ще в XVII cт. як провідний дипломат Гетьманату Іван Креховецький бачив для України єдиний вектор національної безпеки – європейський; серед партнерів-гарантів розглядав держави, які не зазіхали на територіальну цілісність України; вважав шкідливою для України угоду з Московією 1654 р. Він, як і Богун, на Переяславську раду не прийшов. За оцінкою краєзнавця О. Петраша: «Життя довело його політичну далекоглядність».
Детальніше пропонуємо громадськості Дня Українського козацтва онлайн-лекцію у формі документального фільму «КРЕХОВЕЦЬКИЙ ІВАН – права рука Хмельницького. Ім’я із забуття» Відеоробота, яку можна переглянути на ютуб-каналі – Студія «КРІХ КРЕС»:
Відеооператор та режисер монтажу Михайло Галюк, який нині свій професіоналізм поклав на вівтар наближення Перемоги, добровільно вступивши на початку широкомасштабної війни до лав ЗСУ. Низький уклін за службу в обороні держави. Колектив «Кріх КРЕС», вся громада щиро вітає Вас з Днем захисників та захисниць України! Повертайтесь, п.Михайле неушкодженим і з Перемогою!!! Студія та громадськість чекає на Ваші нові творчі роботи!!!
Іван КРЕХОВЕЦЬКИЙ – славний галичанин шляхетського/лицарського роду від нащадків короля Данила, дідича й уродженця Крехівців, державного мужа часів української революції ХVІІ ст., соратника Б. Хмельницького, визначного дипломата, генерального писаря, генерального судді, полковника Корсунського і Ніжинського.
У двотомному виданні «Українська дипломатична енциклопедія» (Київ, 2004) є стаття про Івана Креховецького-Демковича, в якій читаємо: «Це був один із найкращих представників Хмельниччини. Досить сказати, що найбільший між українцями знавець Хмельниччини, бл. п. В. Липинський ставить Креховецького поруч полковника Богуна… Це були ті лицарі в повному розумінні цього слова, лицарі, якими не кожне століття може похвалитися».
В ієрархії гетьманату Богдана Хмельницького Іван Креховецький проходить різні високі щаблі та обіймає ключові посади. Дослідники зауважують, що всесторонній геній Хмельницького вмів добирати собі співробітників. «Івана Креховецького втягає гетьман до дипломатичної служби, яку він виконує так же чесно та гідно, як виконував кожне діло на службі своїй нації» (А. Яворенко).
«Галичанин Іван Креховецький… розпочинає свою «козацьку кар’єру» на посаді корсунського полкового писаря, згодом він стає одним із найпомітніших дипломатів Хмельницького і генеральним суддею» (Н. Яковенко).
1648 р. Іван Креховецький – перший із відомих на сьогодні Військових писарів в уряді Гетьмана Б. Хмельницького.
У квітні 1649-го – він уже генеральний писар, заклав основи Генеральної канцелярії, мав значний авторитет. На деяких документах його підпис стоїть поряд з підписом Б. Хмельницького. За своїми обов’язками стояв найближче до гетьмана і був найбільш посвячений у справи поточної внутрішньої та зовнішньої політики.
Сходження ж на один із найвищих щаблів ієрархії Гетьманату – Української козацької держави – галичанина Креховецького було само по собі унікальним. За його спиною на той час не було, як у його наступників, ні полковницьких, ні інших високих посад. Були віра, честь роду та любов до України.
У дипломатії гетьманату Хмельницького Іван Креховецький відіграє провідну роль. До його думки прислухаються очільники держав. У 1649–1950 рр. він очолював посольство до Варшави на сесію сейму та домігся затвердження урядом Речі Посполитої умов Зборівського договору, представив на затвердження 40-тисячний козацький реєстр. Король прийняв Креховецького на приватній авдієнції, що було надзвичайним вирізненням.
Креховецький був одним із тих далекоглядних українських політиків, які готували союз із Швецією – Корсунський договір 1657 р. Креховецький разом із Іваном Ковалевським та Сулуяном Мужилівським – це ті дипломати, які довели до створення балтійсько-чорноморської коаліції в 1656 р., до якої з чорноморських держав належала Україна й Семигород, із допомогою молдавського та волоського господарів, а з балтійських – Швеція та бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм. Українсько-шведський воєнно-політичний союз був спрямований на забезпечення незалежності й територіальної цілісності України.
Із 1658 р. – Корсунський полковник. На чолі полку взяв участь у військових діях проти Московії в 1658–1659 рр. та у знаменитій Конотопській битві.
Із 1659 р. – генеральний осавул.
1663–1665 рр. – генеральний суддя. Згідно з козацьким устроєм, генеральний суддя – це перша особа по гетьмані, заступник гетьмана в управі державою.
1664-го разом із козацькою старшиною протестував проти підступного вбивства І. Виговського. Існують версії про те, що саме Креховецький організував таємне транспортування тіла гетьмана Виговського й поховання його у стінах Манявського Скиту.
4 квітня 1665 р., разом із генеральним обозним Т. Носачем і корсунським полковником Я. Улеським, захоплений у московський полон і засланий до Москви, за іншими даними – до Сибіру.
1668-го звільнений, повернувся в Україну, але участі в державному житті Гетьманщини більше не брав. Повернувшись в Україну, заявив про втрату маєткових документів.
У ряді постатей – «творців і учасників тогочасного життя України» В’ячеслав Липинський відводить провідну роль Івану Креховецькому:
– «Поруч із Виговським і Морковським треба поставити людину, діяльність якої захована начебто в тіні згаданих. І захована, мабуть, несправедливо, бо інтелігенцією й освітою їм, як здається, дорівнювала, а безумовно стояла вище від своїх товаришів своїм чистим мов сльоза, кристальним характером».
– «На підставі свого уродження належав до вищої освіченої верстви передреволюційної шляхетської Русі… Своєю діяльністю засвідчив, що йому насамперед і виключно йшлося про добро тієї Русі, яка відродилась в Україні».
– «Вже це одне, що так само як і Богун, він ані разу ні від Москви, ні від Польщі не одержав нагород і маєтків, свідчить про високий моральний рівень цього повстанця – шляхтича».
– «Ті політичні акти, у яких креховецький, як досі знаємо, брав участь, дозволяють нам твердити, що майбутнє України він бачив краще й дальше, ніж його товариші».
– «Креховецький був одним із тих, тоді безумовно найбистріших політиків, які підготовляють ґрунт для ідеї союзу з Ракочієм, а згодом і зі Швецією, ідеї, котрої Богдан Хмельницький, як єдиної дошки рятунку, схопився обома руками перед смертю, а котру згодом частково хотів здійснити Іван Мазепа».
ІВАН КРЕХОВЕЦЬКИЙ – славний нащадок протопласту роду Креховецьких – Вратислава Даниловича зробив усе, що в його силах, щоб довести, що є гідним свого предка з родини короля Данила Галицького, ім’я якому Вратислав, що означає: «Той, хто повернув втрачену славу». Він знову взявся до зброї, щоб повернути втрачену славу України-Руси. Але його зброєю була й дипломатія, і високого рівня освіченість, і знання мов. А перемогою для дрібнопомісної, але багатої духом шляхти Креховецьких-Княгиницьких стало усвідомлення їхніми нащадками, що їхня гілка роду не відмерла, не відпала, не полонізувалася й не перейшла до стану великих магнатів. Вони зберегли для нащадків вогонь національної ідентичності.
Про творців епохи Української революції XVII століття В. Єшкілєв пише в романі то з неймовірним пієтетом і захопленням, то з саркастичним гумором, гіперболізуючи їх людські слабкості, але все ж дуже майстерно:
«Вони були всього тільки мандрівним зоряним пилом. Човнами посеред штормового моря. Він [Виговський] з Данилом і батьком, енциклопедист-авантюрник Немирич, дамський улюбленець Тетеря, мовчазний Жданович, веселий пияк Креховецький, хитрун Беньовський, страдник пера і каламаря Ярмолович. Вони єднали нез’єднуване перед пащею тисячоголового звіра, складеного із заздрісних старшин, підозрілих попів та сповненої ненависті сіроми, що не вибачала високого походження нікому, навіть Богданові. З заходу скалив зуби дракон шляхетської пихи, з півночі тягнув лапи хижий ведмідь…»
