Музей

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ МУЗЕЙ ГРОМАДИ КРИХІВЦІВ

площа Двір, 1, с. Крихівці, 76493, Україна, тел. 066-493-75-69, e-mail: krgrorg@gmail.com

Форма власності – громадська.

Засновник, власник – громада Крихівців, Крихівецька сільська рада VII демократичного скликання.

Підпорядкування – Управління культури, національностей та релігій Івано-франківської обласної державної адміністрації, Департамент культури Івано-Франківської міської ради.

Короткі історичні відомості.

Питання про необхідність створення музею Крихівців порушувалось ще на початку 1990-х, але реальна робота розпочалась лише у 2016 р. і проводилась протягом 2016–2019 рр. Л. М. Соловкою (в рамках збору матеріалів для написання літопису з історії та сьогодення Крихівців), завідувачем бібліотекою-філією с. Крихівці О. П. Малик та директором Народного дому с. Крихівці І. П. Маликом (задля збереження та збору артефактів етнографії). У процесі реалізації програми зі створення музею зібраний у 2016–2019 рр. матеріал був опрацьований та ліг в основу перших експозицій. За ініціативи сільського голови М. Гаргата та за участі представників Крихівецької сільської ради, органів освіти й культури, які діють на території села (Народного дому, бібліотеки, школи) відбулася розширена нарада з питання створення музею, на якій було затверджено профіль музею (історико-етнографічний) та обрано ініціативну групу (протокол № 1 від 01.06.2020). На відповідній нараді 10.06.2020 (протокол № 2) затверджено розроблену краєзнавцем Л. Соловкою програму створення музею, створено музейну раду та обрано Л. Соловку (співавтора літопису «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» та редактора вісника виконкому Крихівецької сільської ради «Крихівецька родина») відповідальною за створення експозиції музею. На основі рішення сесії Крихівецької сільради № 5-70/2020 від 30.06.2020 Л. Соловці було доручено впродовж липня – вересня 2020 р. створити експозицію музею відповідно до тематико-експозиційного плану, затвердженого музейною радою (протокол № 1 від 20.06.2020). Рішення № 48-71/2020 «Про створення Історико-етнографічного музею громади Крихівців» прийнято на 71-й сесії депутатів Крихівецької сільської ради VII демократичного скликання 10.07.2020. Урочисте відкриття й освячення експозиції музею відбулося 11.10.2020. Завершення процесу створення музею остаточно закріплено рішеннями 76-ї сесії Крихівецької сільської ради «Про виділення приміщення під музей» № 1-76/2020 від 25.11.2020, «Про затвердження директора і відповідального за фонди музею» № 2-76/2020 від 25.11.2020 (директором музею призначено Любов Соловку, відповідальною за фонди – О. П. Малик), «Про затвердження уніфікованого паспорту Історико- етнографічного музею Крихівців» № 3-76/2020 від 25.11.2020.

Структура музею.

Станом на 25.11.2020 музей складається з одного приміщення, в якому наявні історичний, етнографічний і тематичні напрямки експозиції та фонди. У майбутньому планується розширення структури та меморіалізація об’єктів нерухомості історико-культурної спадщини громади та створення музейного комплексу у складі: меморіального комплексу «Борцям за волю України», старого цвинтаря-некрополя, колишнього будинку «Просвіти» та території, яка належала громаді і де був побудований парафіяльний дім.

Керівний склад музею.

Директор – Соловка Любов Михайлівна – співавтор літопису «КРИХІВЦІ/КРЕХІВЦІ: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020; 784 с.), редактор газети виконкому Крихівецької сільської ради «Крихівецька родина» – історик-джерелознавець, член Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, лауреат Премії імені академіка Петра Тронька Національної спілки краєзнавців України (2020), лауреат Літературно- мистецької премії імені Леся Мартовича (2018).

Відповідальна за фонди – Малик Оксана Петрівна – завідувач бібліотеки-філії № 9 Івано-Франківської міської централізованої бібліотечної системи, співавтор розділу «Розвиток культури: спади та піднесення. Історія бібліотечної справи»

Персонал музею 2.

Нерухомі пам’ятки історії та культури в складі музею: 4 об’єкти нерухомості (меморіальний комплекс «Борцям за волю України», старий цвинтар-некрополь, колишній будинок «Просвіти», територія, яка належала громаді і де був побудований парафіальний дім).

Музейне приміщення пристосоване (1 кімната, 37 кв. м). Технічний стан будівель:

  • стан кімнати-музею – належний
  • приміщення колишнього будинку «Просвіти» та резиденції крихівецьких парохів – аварійні;
  • територія старого цвинтаря-некрополю потребує дослідження, з метою виявлення нових поховань відомих осіб, благоустрою, реконструкції старих пам’ятних знаків та встановлення нових видатним особам;
  • територія меморіального комплексу «Борцям за болю України» потребує постійного нагляду та проведення робіт із благоустрою, встановлення нових меморіальних плит із закарбуванням нових імен загиблих.

Підключена охоронно-пожежна сигналізація. Технічне оснащення – відсутнє.

Фонди музею:

  1. Загальна кількість одиниць збереження – 551.
  2. Кількість музейних предметів основного фонду – 551.
  3. Кількість музейних предметів, що входять до Державного Реєстру національного культурного надбання. (Кількість експонатів, що мають виняткову культурну та історичну цінність). – Експонати ще потребують додатково вивчення й дослідження.

ЕКСПОЗИЦІЙНІ РОЗДІЛИ: ЗАЛА № 1

«КРИХІВЦІ/КРЕХІВЦІ: ШІСТЬ ТИСЯЧОЛІТЬ ІСТОРІЇ».

Експозицію розміщено в основній кімнаті музею з лівого боку, Експозиція включає 9 інформаційних стендів та 6 виставкових вітрин (експозиційна площа 10 кв. м).

ЕКСПОЗИЦІЇ У ВИСТАВКОВИХ ВІТРИНАХ зали № 1

«КРИХІВЦІ/КРЕХІВЦІ: ШІСТЬ ТИСЯЧОЛІТЬ ІСТОРІЇ»

Експозиції у виставкових вітринах доповнюють історичний блок музею та літопис Крихівців. У зв’язку з невеликою площею, вони – тематичні та в майбутньому будуть оновлюватися.

ВИСТАВКОВА ВІТРИНА – «СКАРБИ ДАВНИНИ»

Тут представлені експонати зі збірки «АРХЕОЛОГІЯ», а саме – археологічні знахідки доби неоліту. Серед них – крем’яні знаряддя праці (зернотерка, відбійники та ін.), а також фрагменти трипільської кераміки. Експозиція цінна тим, що підтверджує проживання людей на теренах Крихівецької гміни, а нині – обласного центру (в районі колишньої цегельні, а тепер – житлового масиву «Липки», м. Івано-Франківськ) близько шести тисяч років тому.

ВИСТАВКОВА ВІТРИНА – «ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛ»

Тут представлені якісні цифрові копії писемних джерел про Крехівці: від першої відомої донедавна письмової згадки про Крехівці 1441 р. – до більш ранніх джерел 1427 р. Відтворено шлях їх пошуку: від публікацій в історіографії – до віднайдення нових документів. Цінним для Крихівців є копія документу з Центрального державного історичного архіву України у Львові – із фонду Галицького гродського суду 1619 р., де згадуються Крехівці як новозасноване/новоутворене містечко.

ВИСТАВКОВА ВІТРИНА «ВІДЛУННЯ БАТАЛІЙ»

Тут представлено джерела та артефакти Першої світової війни: головний убір усусів із автентичною кокардою, відзнака крехівецьких уланів – учасників відомої Крехівецької битви, фляга австрійського вояка 1915 року, гільзи й патрони часів Великої   війни, штик від російської гвинтівки «трьохлінійки», карти, світлини та ін.

ВИСТАВКОВА ВІТРИНА «ЦЕ БУВ ЗРАЗОК»

Експозиція із назвою за цитатою Я. Грицака про український громадський рух 1919–1939 рр. У виставковій вітрині за допомогою світлин наочно представлено розвій життя громади: сцени із вистав драматичного гуртка та зібрання хору товариства «Просвіти», участь у дефілядах членкинь

«Союзу українок» та багато інших. Також є оригінальні свідоцтва про освіту та фінансові документи крихівчан 1920–1930- років та ін.

ВИСТАВКОВА ВІТРИНА «РЕПРЕСОВАНИЙ ЦВІТ»

Експозиція присвячена репресованому поколінню крихівчан двадцятиліття 1939–1959-х. Представлені у ній артефакти: документи та фото репресованих, альбоми із заслання, привезені з далекого Сибіру із засушеними… квітами, пелюстки яких не зламано (!), засвідчують, що влада може репресувати, але зламати красу, як і душу українців, їй не вдалося

ТЕМАТИЧНИЧНІ ЕКСПОЗИЦІЇ МУЗЕЮ – (ЗАЛИ № 2, 3, 4)

ЕКСПОЗИЦІЯ

«НАША СВЯТА КРЕХІВЕЦЬКА ЗЕМЛЯ: ДАВНІ САКРАЛЬНІ МІСЦЯ

та ДУХОВНІ ОСЕРЕДКИ СЬОГОДЕННЯ»

 

ЕКСПОЗИЦІЯ «СИМВОЛИ ГРОМАДИ»

 ЗАЛА № 3

«ІМЕНА, ВПИСАНІ В ІСТОРІЮ КРИХІВЦІВ»

Експозиції присвячені непересічним особистостям, пов’язаним із Крихівцями – іменам, які вписані не лише в історії Крихівців, але й Галичини та України загалом – Креховецьким-Княгиницьким, Ісаївим, Мидловським, Загайкевичам, Дівничам, крихівецьким вонам АТО/ООС і талантам крихівецької землі та ін.

ЗАЛА № 4 (мінізал) –

«КРИХІВЕЦЬКА СВІТЛИЦЯ» ЗБІРКА «ЕТНОГРАФІЯ»

ЗБІРКА «ФОТОДОКУМЕНТИ»

 

Режим роботи членів музейної ради (на волонтерських засадах): вівторок – субота: 13.00–19.00,

тел.: 050-087-93-77 (Оксана Петрівна Малик – голова музейної ради) 066-493-75-69 (Любов Михайлівна Соловка – директор музею).

Час відвідування музею групами та проведення екскурсій необхідно узгоджувати заздалегідь за конт. тел.: 066-493-75-69 (Любов Михайлівна Соловка).

Після закінчення каденції останнього депутатського корпусу Крихівецької сільської ради, підтримка функціонування та розвитку громадського музею лягла на плечі громади й громадських інституцій, які в ній створені, а також депутатів, які представляють громаду в Івано-Франківській міській раді.

На цей час музей залишився без фінансування, в ньому відсутня будь-яка оргтехніка, що не дозволяє розпочати заплановані роботи:

  • зі створення фото- й відеоархіву,
  • оцифрування експонатів та фондів,
  • створення віртуального музею та відеоробіт із популяризації фондів закладу та ін.

Для всіх, хто має бажання підтримати музей, повідомляємо рахунок: ГО «Крихівецька громада: минуле й майбутнє»

ЄДРПОУ 44127898,

р/р UA213366770000026000052559641 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»

(з позначкою – «пожертва на музей») Читати далі

Новини рубрики
ПРО ТРАДИЦІЇ «КРИХІВЕЦЬКОЇ МАЛАНКИ»

Тішить, що 13 січня 2023 р. у світлиці краєзнавців та народознавців «Кріх КРЕС» та в стінах Історико-етнографічного музею громади Крихівців звучала коляда та віншування. А ще більше тішить, що до нас завітало юнацтво з Крихівецького ліцею – учасники гуртка «Історичне краєзнавство» ІФЦТКУМ під керівництвом Ольги Михайлівни Гензи-Коретчук. У рамках «Зимової школи» виховний захід, присвячений традиціям та звичаям театрального дійства «Маланка», був проведений у стінах світлиці. А найбільше нас втішило те, що дізнавшись більше про традиції, молодь пообіцяла на наступний рік відтворити неповторну, автентичну та історичну «Крихівецьку Меланку» та навіть обрали «Березу» і почали ділити ролі. Дякуємо ЗСУ, що діти можуть мирно колядувати у Різдвяний час, мріяти, будувати плани, берегти традиції. Із нетерпінням чекаємо Перемоги та театралізованого дійства наступного року.

Див.: https://www.facebook.com/groups/155287023096358/

Крихівецькі ліцеїстки – кращі краєзнавці позашкілля

Щиро вітаємо учениць Крихівецького ліцею, учасниць гуртка «Історичне краєзнавство» ІФЦТКУМ (під керівництвом Ольги Михайлівни Гензи-Коретчук) Софію Овсянецьку та Юлю Івасечко зі здобуттям ІІ місця на конкурсі «Кращий краєзнавець позашкілля – 2022» у номінації «Співанки мого краю» з роботою «Особливості святкування Маланки у Крихівцях». Гурток є взірцем того, як необхідно не занепадати духом, а берегти й популяризувати традиції, навіть у складні часи. Плідна співпраця гуртка ліцею з колективом народознавців та краєзнавців «Кріх КРЕС» приносить свої плоди! А щодо «Крихівецької Меланки» ще раз підкреслюємо, що її оригінальність саме в самобутньому історично-соціальному сценарії.

Див.: https://www.facebook.com/groups/155287023096358/

 

22 жовтня – 140-річчя від дня народження відомого громадського діяча Галичини Дмитра ЗАГАЙКЕВИЧА, старшини УГА, працівника апарату УНРади ЗУНР

У часі відзначення ювілею з дня народження Дмитра Загайкевича  Громадська організація «Крихівецька громада: минуле й майбутнє», колектив краєзнавців та народознавців «Кріх КРЕС», Народний університет громад імені Петра Ісаїва виступають із такими ініціативами: закарбувати його ім’я на плиті  Меморіального комплексу «Борцям  за волю України» у Крихівцях (поруч з іншими імена воїнів УГА); встановити в Івано-Франківську (за адресою вул. Франка, 35, де разом із дружиною Геленою-Аурелією проживав Дмитро Загайкевич) пам’ятну анотаційну дошку в рамках проєкту міської ради «Івано-Франківськ – місто Героїв» (звичайно ж, після завершення війни та встановлення, в першу чергу, анотаційних  дощок загиблим  на російсько-українській війні ХХІ ст.).

Україна повинна пам’ятати всіх своїх Героїв. Крім того,  необхідно встановити пам’ятні дошки Д. Загайкевичу на батьківщині, оскільки помер і похований він на чужині. Про Дмитра Загайкевича  навіть польська поліція, яка пильно стежила за ним, у таємних донесеннях відзначала: «Бере активну участь в політичному й суспільно-громадському житті…, належить до всіх українських товариств», «видатний політичний і суспільний діяч».

Нагадаємо стисло читачам основні віхи його біографії та заслуг.

ЗАГАЙКЕВИЧ Дмитро, син Семена, 22.10.1882 р. н., уродж. с. Крехівці. Закінчив державну гімназію з українською мовою викладання у Станиславові. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Відрахований за активну участь у студентських заворушеннях. Завершував навчання у Відні. Старший лейтенант резерву артилерії піхотного полку. Нагороджений бойовою «Бронзовою Медаллю воєнних заслуг» на Стрічці Хреста воєнних заслуг (1915) за зразкову службу на військовій залізниці. Працював урядником руху поїздів у м. Галич. Під час Першої світової війни – урядник військової залізниці в с. Залуччя, де отримав поранення, згодом – начальник станції у Снятині та Стрию. Працівник апарату Української Національної Ради ЗУНР (з листопада 1918 р.), секретар і скарбник. У травні 1919 р. вступив до лав УГА. Старшина УГА. 17.09.1919 інтернований поляками. Незважаючи на загрозу репресій із боку польської окупаційної влади, Дмитро Загайкевич і після звільнення продовжував проводити активну громадську роботу в умовах польської окупаціїі в міжвоєнний період проводив активну громадську роботу та служив ідеї незалежної України. Відомий на Галичині кооперативний та громадський діяч міжвоєнного періоду: член УНДО, «Просвіти», «Волі», УСРП, «Рідної школи» та ін. Член делегації від Станиславівського повіту на з’їзді філій і читалень «Просвіти» у Львові (1924). Один із організаторів читальні товариства «Просвіта» в Княгинині-Бельведері, секретар читальні «Просвіти» в Княгинин-Гірці. Член правління та скарбник Союзу гуртків «Рідна школа» ім. Шашкевича у Станиславові (який діяв на правах повітового). Разом із дружиною були меценатами «Рідної школи», підтримували дітей-сиріт та нужденних. Викладач учительської семінарії у Станиславові. Старший  асесор залізниці VI рангу Окружної дирекції державних залізниць у Станиславові, переведений після її ліквідації  на роботу в м. Радом (Польща). На панахиді з приводу смерті Михайла Грушевського перестудився, захворів на запалення легень і 29.01.1935 раптово помер. Похований у м. Радом.

А відкрила для нас  призабуте, на жаль, навіть у Крихівцях, ім’я славетного земляка його онука – п. Анна. Спогади Анни Олексіївни Грещишин про Дмитра Загайкевича, на основі документів родинного архіву, записала Л. М. Соловка 16.10.2018, 31.10.2018 (копії передані музею громади Крихівців та лягли в експозицію). Анна Олексіївна не чекала, поки вийде літопис Крихівців, щоб напасти на авторів з критикою, чому немає статей про її діда, а прийшла в колишню сільраду, принесла копії родинних документів, залишила для авторів свої контакти, проявивши свою інтелігентну галицьку вроджену діловитість, наполегливість, вимогливість, інтелектуальний рівень та ґречність, за що автори літопису їй щиро вдячні!!! Декілька слів про достойну онуку Дмитра Загайкевича.

Анна Грещинин (з д. Деренько), 1946 р. н., уродж. Крехівців, мешканка Івано-Франківська. Пригадує, як у радянські часи їх сім’я змушена була мовчки знести плюндрування могил предків  і як вони з мамою приходили на колишній міський цвинтарСтаниславівський некрополь, сідали на лавку і лише плакали…  Тут були поховані прабабуся –  графиня Феліція-Владіслава-Магдалена (1845–1892), з дому Цопот (Zopoth), прапрадіди Густав Цопот та Амелія (з д. Гаґерната)… Пані Анна не лише за шляхетним походженням, а й за життєвою громадянською позицією належить до когорти славетних галичан, адже з середини 1980-х вона –  активна учасниця процесів відновлення незалежності України та її становлення як держави у ХХ ст.

Сподіваємось на можливість проведення в майбутньому скрупульозних студій із історії роду Загайкевичів, на професійну солідарність і шляхетну щедрість дослідників у питанні віднайдення втрачених пазлів родоводу. Адже із крехівецької родини ЗАГАЙКЕВИЧІВ вийшло чи не найбільше відомих для краю постатей. А у XVІІІ ст. у Крехівцях була лише одна родина Загайкевичів – священича. На жаль, нам достеменно не відомо про родинні зв’язки відомого в краї священника о. Миколи (сина Дмитра, 1782 р. н.). Але для нас важливі архівні документи, які дослідниці Л. Соловці вдалося відшукати в ЦДІАЛ України, які свідчать, що він був уродженцем Станиславова. І ми більш ніж упевнені  у близькому спорідненні о. Миколи із крехівецькою священичою родиною Загайкевичів. Адже сином о. Миколи був Віктор Загайкевич – український галицький освітянин, професор Першої тернопільської гімназії, громадський діяч. Звичайно ж, найбільше прославив Загайкевичів син Віктора – Володимир (19.10.1876, Тернопіль – 07.06.1949, м. Міттенвальд, Німеччина) – український громадсько-політичний діяч часів Австро-Угорщини, ЗУНР, ІІ Речі Посполитої, посол та віце-маршалок (заступник голови) польського Сейму, доктор права. Але чи був він онуком о. Миколи і чи мав о. Микола стосунок до крехівецької священичої родини Загайкевичів? Ці питання залишаються відкритими для пошуків.

          Статті про уродженця Крихівців Дмитра Загайкевича  опубліковані у літописі Крихівців та часописі «Крихівецька родина» (№ 8 (21), 2018 р.), «Крихівецька громада» (№2–3 (6–7) від 14.10.2022). У презентованій нещодавно 4-томній енциклопедії «Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923», визнаній всеукраїнським рейтингом «Книжкою року-2021», також є стаття співавтора Л.Соловки про нього (Т. 2: З–О, с. 17–18.).

НАЙВИЩОЮ ПЛАСТОВОЮ ВІДЗНАКОЮ У СВІТІ НАГОРОДЖЕНО КРИХІВЧАН (посмертно): ВОНИ ЗАГИНУЛИ В ЧАСІ «ВИЗВОЛЕННЯ»

Крихівецька громада неймовірно горда, що 14 жовтня 2022 р. найвищою пластовою відзнакою у світі – Залізним пластовим Хрестом   – нагороджено двох крихівчан (посмертно), які загинули  за ідею Української держави.

Цікаво, що Антін Гашпар до 1939 р. навчався на священника, а у 1939–1940 рр. проживав у Станиславові та працював на посаді інструктора міської ради (найімовірніше за завданням ОУН вклинився в органи радянської влади).

Богдан Теодор Яновський у 1939 р. був обраний першим головою Крихівецької сільської ради.

Розстріляні радянськими органами у Станиславівській в’язниці у 1941 р. та поховані у Дем’яновому Лазі.

Дякуємо генеральному директорові ТРК «ВЕЖА» Тарасу Зеню, насамперед, за те, що саме він віднайшов документи, які підтверджують членство Гашпара і Яновського у «Пласті» та ініціював їх нагородження. Гашпар Антін став пластуном 11-го куреня ім. гетьмана Івана Мазепи в IV кварталі 1929 р., коли навчався в Українській чоловічій гімназії в Станиславові (Джерело: ЦДІАЛ, ф. 389, оп. 1, спр. 41, арк. 10). Богдан Яновський пластову склав у 1923 р., на ІІ курсі промислової школи у Станиславові, та вступив до 16-го куреня/полку імені короля Данила (Джерело: ЦДІАЛ, ф. 389, оп. 1, спр. 182, арк. 41).

Документальний фільм «”ВИЗВОЛЕННЯ” зі СМЕРТЮ на ВІСТРІ» (https://www.youtube.com/watch?v=iCRkBFvprCw), створений Студією «Кріх КРЕС» спільно з ТРК «ВЕЖА» ще влітку 2021-го(двічі вже був у прокаті на ТРК та є на ютуб-каналі студії), теж про розстріляних крихівчан Гашпара, Яновського й Коровайчука. Приурочений фільм був до 80-х роковин розстрілів  у Дем’яновому Лазі, не знаючи, що через рік «визволення» прийде на нашу землю вкотре. Загалом кількість українців – жертв радянського, вкупі з нинішнім рашистським, режимом обчислюється вже десятками мільйонів. І про це треба було кричати на всіх рівнях, особливо міжнародних, та створити внутрішній фронт за становлення незалежної України у 1991-му, коли незалежність було відновлено. Просвіта, державна політика Пам’яті, інформаційна робота повинні бути спрямовані на те, щоб у кожному населеному пункті, особливо на сході України, створити свій Меморіал жертвам комунізму (як, наприклад, у м. Сигіт, Румунія, у приміщенні колишньої в’язниці), експозиції жертвам Голодоморів, адже вкожній сім’ї, у т. ч. на сході України, є жертви радянської «гуманної» політики голодоморів та репресій проти українців, і про них треба було пам’ятати. Впевнені, якщо б з 1991-го внутрішня політика була спрямована у цьому ключі на освіту, культуру і т. д., виросли б покоління, які б знали чітко, що вони – українці, їхня рідна мова – українська, і хто ворог українства. І «русскій мір» не прийшов би….

Станиславів, літо 1941-го, 29 червня. Розуміючи, що місто не втримати, радянські війська, з початком німецько-радянської війни, відступають, а при відступі з Станиславівської тюрми НКВС відпускають… кримінальних злочинців, а політичних в’язнів – знищують. Знищують цвіт українців, заарештований у 1939–1941 рр., коли на наші терени ступив чобіт радянського «визволителя». Розстріляно їх у приміщеннях в’язниць НКВС у Станиславові (розміщених на нинішніх вулицях Сахарова та Франка), частину «поховано» ще енкаведистами (які намагались при відступі все ж приховати сліди злочинів) у Дем’яновому Лазі.

       Кого знищував радянський, а нині рашистський режим? – Свідомих українців. Він відрізняється від геноцидів, в основі яких лежить расизм. Рашизм – це не просто ненависть до української нації, це злочин братовбивства через  непокору й невизнання українцями росіян «старшими братами», вбивства через  ненависть до почуття свободи та гідності іншого, це «ображена» приниженням невизнання «місійності» ординська варварська навала на все красиве, розумне, інтелігентне, творче. Це вбивство за природою цивілізаційне, духовне й диявольське.  Історикам і філософам ще треба буде осмислити цей феномен геноциду, маховик якого запустила рф у ХХІ ст.

Із початком прибуття на Прикарпаття внутрішньо переміщених осіб, в Історико-етнографічному музеї громади Крихівців для них організовані безкоштовні екскурсії. Серед експозиції є фото з альбому «Ось так ми жили, допоки нас не «визволили» (фото передані донькою розстріляного Д. Коровайчука – п. ЛюбомироюКуцяк). Одні з перших до нас потрапили російськомовні вихідці з Донеччини, які пильно вдивлялися у фото до 1939 р. /до «визволення»  ошатно одягнених членів українських товариств, театральних груп, оркестрів. Ось такою була їх перша реакція: «Какие интеллигентные лица!» На що директор Історико-етнографічного музею громади Крихівців відповіла: «Це і є справжні націоналісти, які відстоювали ідею української держави. А Ви їх собі що з оскалом і рогами уявляли?» Мовчання….

Інтелігентні обличчя – це і пластуни, і гімназисти, і футболісти, і члени акторських труп, «Просвіти», «Рідної школи», фахівці, знавці мов. Інтелігенція – це вона в перших рядах УСС. УГА, Дієвої армії УНР, УПА, ЗСУ. «За останні вісім місяців ми вручили вже більше 10 нагород загиблим пластунам», – розповідає пластун, дослідник пластового руху, генеральний директор ТРК «ВЕЖА» Тарас Зень. І символічно, що в 2022-му найвищою пластовою нагородою у світі – Залізним пластовим Хрестом – нагороджено крихівчан-інтелігентів – Антіна Гашпара та Богдана Яновського (посмертно).

«ДЕЛО О РАССТРЕЛЕ», так і називається архівно-слідча справа, порушена проти 18-ти осіб, у т. ч. Гашпара і Коровайчука. Причому, ЖОДНОЇ ЗГАДКИ ПРО БУДЬ-ЯКУ, ВИЛУЧЕНУ ЯК РЕЧОВИЙ ДОКАЗ, ЗБРОЮ – НЕМАЄ. Натомість, ПРИСУД – РОЗСТРІЛ – вражає неймовірною жорстокістю. Під час розкопок у Дем’яновому Лазі  було віднайдено протокол обшуку Ф. Пастушенка. Очевидно, що і всю групу з 18-ти в’язнів Станиславівської тюрми, що проходили по справі № 6501 П «Дело о расстреле», знищено і поховано там само, в «лазі» (Круцик Р. Дем’янів Лаз Геноцид України (К., 2009), стор. 297–309).

ГАШПАР Антон Степанович, 1912 р. н.,уродженець с. Крихівці. Закінчив українську гімназію у Станиславові. У 1935–1938 рр. студент теології греко-католицької семінарії у Львові. «Бабуся згадувала, що їй навіть пощастило побувати на його першій службі», – розповідала племінниця А. Гашпара Петричкан (зам. Гринів) Мирослава Михайлівна. Священичій діяльності Антона завадив прихід у 1939-му радянської влади. Громадська діяльність у Крехівцях: секретар правління «Рідної школи» (1931), заступник голови правління КАУМ (1934), засновник освітнього гуртка при читальні «Просвіта» (1935 р.), засновник і секретар «Соколу» (1936), член ОУН із 1930-х. У 1939–1940 рр. проживав уСтаниславові та працював на посаді інструктора міської ради (найімовірніше за завданням ОУН вклинився в органи радянської влади). Заарештований 05.11.1940. Звинувачення: член ОУН із 1928-го, псевдо Богун, займався пропагандистською роботою, організовував підпільні молодіжні групи ОУН, проводив антирадянську агітацію. У справі, як провина, записані дані про те, що до війни А.Гашпар був членом товариств «Просвіта», «Рідна школа», читав односельчанам лекції з географії та історії України. Слова «історії України» слідчим у протоколі підкреслено червоним – як злочин. На лекціях вів розповідав про голод в Радянському Союзі. На допитах Антон Гашпар своє членство в ОУН і критику радянського режиму, зокрема  його політику голодоморів, примусових колективізацій та атеїзму, відважно не заперечував. Серед конфіскованих у нього речей суттєвим «доказом» була не зброя, а «желто-синяялента» (!). Коли члени родини спробували дізнатись про долю Антона Гашпара, від офіцера НКВД у в’язниці вони отримали засліплену лютою ненавистю відповідь: «А, Гашпар Антон! Таких як він ворогів радянської влади треба в першу чергу розстрілювати!», – згадувалап. Ольга Черленюк, племінниця А. Гашпара. Коли родина дізналась, що відкрили в’язницю із чисельними трупами в’язнів, розстріляних НКВС по відході, і знаючи, що, цілком ймовірно,у Станиславівській в’язниці загинув у 1941-му і Антон, його мати теж із важким серцем пішла туди, а повернулась із ще важчим – чи то в надії-безнадії, що живий, чи то в розпачі, що не опізнала й не змогла поховати за християнським звичаєм… Родину в 1947-му вивезли «як членів сім’ї бандпосібника». Антіна Гашпара реабілітовано 16.08.1991 (посмертно).

ЯНОВСЬКИЙ Богдан Теодор, 15.11.1906 р. н., уродж. Дитятина, мешканець Крехівців із 1933 р. Освіта – 7 класів, навчався в промисловій школі, за фахом – столяр. У 1939 р. був обраний ПЕРШИМ ГОЛОВОЮ КРИХІВЕЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ й працював на цій посаді 6 місяців. Згодом працював на ватно-ватинній фабриці. Заарештований 22.11.1940. Звинувачення: член ОУН, станичний ОУН у Крихівцях, надрайонний керівник ОУН у Лисецькому районі. Військовим трибуналом 12-ї армії Київ­ського ОВО 23.04.1941 засуджений до розстрілу з конфіскацією майна.  Реабілітований 16.08.1991. Хочемо висловити вдячність п. Ярославу Роздільському, за сприяння якого, від родини онука Яновського – Богдана до музею Крихівців надійшли цінні інформаційні документи, фото. Світлою пам’яттю про Б. Яновського є спогади про нього крихівчан, як про чесну, працьовиту людину, доброго фахівця-столяра, майстра, який мав своїх учнів, активного громадського діяча, очільника «Просвіти», який був і душею драматичного гуртка, авторитетного організатора.

Дружина Б. Яновського –  Марія (з д. Ошитко), вчителька, у 1940 р.  вступає навчатися на однорічні мовно-літературні курси при вчительському інституті в Станиславові, а Б. Яновського обирають головою сільради. Насправді радянська влада готувала не налагодження життя для молодих українців, а в’язниці, заслання й… розстріли. Восени 1940-го Богдана заарештовують, у цей час важко захворів син, дружина все надіялась, що це якесь непорозуміння і Богдана скоро випустять. А тим часом радянська влада засуджує його до розстрілу, та навіть не вважає за необхідне повідомити про це родині. Дружина й син  так і не дізнались про долю свого чоловіка й  батька…

1939–1941 рр. – Дем’янів Лаз. 2022 р. – Буча, Ірпінь, Куп’янськ….

Така картина всюди, куди приходить «русскій мір» із «визволенням».

P.S. По «Делу о расстреле» проходить ще один крихівчанин – Дмитро Коровайчук. Допомогла нам у пошуку даних про нього вчителька, історик п. Любов Бучко, за що ми їй щиро вдячні. За родинними спогадами, дружина Коровайчука – Євдокія Храбатин після відкриття в’язниці у Станіславі опізнала в камері рукав від вишитої нею власноруч чоловікові сорочки. Все ж родина ще донедавна (!) сподівалась, що засуджений на 10 років Дмитро був вивезений. Режим же не лишав йому шансів. Донька Дмитра Коровайчука – п. Любомира Куцяк свого батька живим не бачила, оскільки народилась через місяць після його арешту. «Я дуже-дуже плакала за татом – і він мені приснився. Вночі на лаві лежить щось прикрите рушником. Я підходжу, піднімаю і бачу там… татову голову відрубану… Він відкрив очі, глянув на мене…»

ТОЖ ПАМ’ЯТАЙМО, ЩО НЕСЕ РОСІЯ, ЩОБ НЕ ЗУСТРІЧАТИ ЗАКАТОВАНИХ РОДИЧІВ У СНАХ…

 

КРЕХОВЕЦЬКИЙ ІВАН – права рука Хмельницького. Ім’я із забуття

Українці незламні! Ми воюємо, вчимося, досліджуємо! Нещодавно ми для себе відкрили нове ім’я. Його має знати вся Україна!!! Хоча б тому, що ще в XVII cт. як провідний дипломат Гетьманату Іван Креховецький бачив для України єдиний вектор національної безпеки – європейський; серед партнерів-гарантів розглядав держави, які не зазіхали на територіальну цілісність України; вважав шкідливою для України угоду з Московією 1654 р. Він, як і Богун, на Переяславську раду не прийшов. За оцінкою краєзнавця О. Петраша: «Життя довело його політичну далекоглядність».

Детальніше пропонуємо громадськості Дня Українського козацтва онлайн-лекцію у формі документального фільму «КРЕХОВЕЦЬКИЙ ІВАН – права рука Хмельницького. Ім’я із забуття» Відеоробота, яку можна переглянути на ютуб-каналі – Студія «КРІХ КРЕС»: https://www.youtube.com/watch?v=bDBrmuKS4q4

Відеооператор та режисер монтажу Михайло Галюк, який нині свій професіоналізм поклав на вівтар наближення Перемоги, добровільно вступивши на початку широкомасштабної війни до лав ЗСУ. Низький уклін за службу в обороні держави. Колектив «Кріх КРЕС», вся громада щиро вітає Вас з Днем захисників та захисниць України! Повертайтесь, п.Михайле неушкодженим і з Перемогою!!! Студія та громадськість чекає на Ваші нові творчі роботи!!!

Іван КРЕХОВЕЦЬКИЙ – славний галичанин шляхетського/лицарського роду від нащадків короля Данила, дідича й уродженця Крехівців, державного мужа часів української революції ХVІІ ст., соратника Б. Хмельницького, визначного дипломата, генерального писаря, генерального судді, полковника Корсунського і Ніжинського.

У двотомному виданні «Українська дипломатична енциклопедія» (Київ, 2004) є стаття про Івана Креховецького-Демковича, в якій читаємо: «Це був один із найкращих представників Хмельниччини. Досить сказати, що найбільший між українцями знавець Хмельниччини, бл. п. В. Липинський ставить Креховецького поруч полковника Богуна… Це були ті лицарі в повному розумінні цього слова, лицарі, якими не кожне століття може похвалитися».

В ієрархії гетьманату Богдана Хмельницького Іван Креховецький проходить різні високі щаблі та обіймає ключові посади. Дослідники зауважують, що всесторонній геній Хмельницького вмів добирати собі співробітників. «Івана Креховецького втягає гетьман до дипломатичної служби, яку він виконує так же чесно та гідно, як виконував кожне діло на службі своїй нації» (А. Яворенко).

«Галичанин Іван Креховецький… розпочинає свою «козацьку кар’єру» на посаді корсунського полкового писаря, згодом він стає одним із найпомітніших дипломатів Хмельницького і генеральним суддею» (Н. Яковенко).

1648 р. Іван Креховецький – перший із відомих на сьогодні Військових писарів в уряді Гетьмана Б. Хмельницького.

У квітні 1649-го – він уже генеральний писар, заклав основи Генеральної канцелярії, мав значний авторитет. На деяких документах його підпис стоїть поряд з підписом Б. Хмельницького. За своїми обов’язками стояв найближче до гетьмана і був найбільш посвячений у справи поточної внутрішньої та зовнішньої політики.

Сходження ж на один із найвищих щаблів ієрархії Гетьманату – Української козацької держави – галичанина Креховецького було само по собі унікальним. За його спиною на той час не було, як у його наступників, ні полковницьких, ні інших високих посад. Були віра, честь роду та любов до України.

У дипломатії гетьманату Хмельницького Іван Креховецький відіграє провідну роль. До його думки прислухаються очільники держав. У 1649–1950 рр. він очолював посольство до Варшави на сесію сейму та домігся затвердження урядом Речі Посполитої умов Зборівського договору, представив на затвердження 40-тисячний козацький реєстр. Король прийняв Креховецького на приватній авдієнції, що було надзвичайним вирізненням.

Креховецький був одним із тих далекоглядних українських політиків, які готували союз із Швецією – Корсунський договір 1657 р. Креховецький разом із Іваном Ковалевським та Сулуяном Мужилівським – це ті дипломати, які довели до створення балтійсько-чорноморської коаліції в 1656 р., до якої з чорноморських держав належала Україна й Семигород, із допомогою молдавського та волоського господарів, а з балтійських – Швеція та бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм. Українсько-шведський воєнно-політичний союз був спрямований на забезпечення незалежності й територіальної цілісності України.

Із 1658 р. – Корсунський полковник. На чолі полку взяв участь у військових діях проти Московії в 1658–1659 рр. та у знаменитій Конотопській битві.

Із 1659 р. – генеральний осавул.

1663–1665 рр. – генеральний суддя. Згідно з козацьким устроєм, генеральний суддя – це перша особа по гетьмані, заступник гетьмана в управі державою.

1664-го разом із козацькою старшиною протестував проти підступного вбивства І. Виговського. Існують версії про те, що саме Креховецький організував таємне транспортування тіла гетьмана Виговського й поховання його у стінах Манявського Скиту.

4 квітня 1665 р., разом із генеральним обозним Т. Носачем і корсунським полковником Я. Улеським, захоплений у московський полон і засланий до Москви, за іншими даними – до Сибіру.

1668-го звільнений, повернувся в Україну, але участі в державному житті Гетьманщини більше не брав. Повернувшись в Україну, заявив про втрату маєткових документів.

У ряді постатей – «творців і учасників тогочасного життя України» В’ячеслав Липинський відводить провідну роль Івану Креховецькому:

– «Поруч із Виговським і Морковським треба поставити людину, діяльність якої захована начебто в тіні згаданих. І захована, мабуть, несправедливо, бо інтелігенцією й освітою їм, як здається, дорівнювала, а безумовно стояла вище від своїх товаришів своїм чистим мов сльоза, кристальним характером».

– «На підставі свого уродження належав до вищої освіченої верстви передреволюційної шляхетської Русі… Своєю діяльністю засвідчив, що йому насамперед і виключно йшлося про добро тієї Русі, яка відродилась в Україні».

– «Вже це одне, що так само як і Богун, він ані разу ні від Москви, ні від Польщі не одержав нагород і маєтків, свідчить про високий моральний рівень цього повстанця – шляхтича».

– «Ті політичні акти, у яких креховецький, як досі знаємо, брав участь, дозволяють нам твердити, що майбутнє України він бачив краще й дальше, ніж його товариші».

– «Креховецький був одним із тих, тоді безумовно найбистріших політиків, які підготовляють ґрунт для ідеї союзу з Ракочієм, а згодом і зі Швецією, ідеї, котрої Богдан Хмельницький, як єдиної дошки рятунку, схопився обома руками перед смертю, а котру згодом частково хотів здійснити Іван Мазепа».

ІВАН КРЕХОВЕЦЬКИЙ – славний нащадок протопласту роду Креховецьких – Вратислава Даниловича зробив усе, що в його силах, щоб довести, що є гідним свого предка з родини короля Данила Галицького, ім’я якому Вратислав, що означає: «Той, хто повернув втрачену славу». Він знову взявся до зброї, щоб повернути втрачену славу України-Руси. Але його зброєю була й дипломатія, і високого рівня освіченість, і знання мов. А перемогою для дрібнопомісної, але багатої духом шляхти Креховецьких-Княгиницьких стало усвідомлення їхніми нащадками, що їхня гілка роду не відмерла, не відпала, не полонізувалася й не перейшла до стану великих магнатів. Вони зберегли для нащадків вогонь національної ідентичності.

Про творців епохи Української революції XVII століття В. Єшкілєв пише в романі то з неймовірним пієтетом і захопленням, то з саркастичним гумором, гіперболізуючи їх людські слабкості, але все ж дуже майстерно:

«Вони були всього тільки мандрівним зоряним пилом. Човнами посеред штормового моря. Він [Виговський] з Данилом і батьком, енциклопедист-авантюрник Немирич, дамський улюбленець Тетеря, мовчазний Жданович, веселий пияк Креховецький, хитрун Беньовський, страдник пера і каламаря Ярмолович. Вони єднали нез’єднуване перед пащею тисячоголового звіра, складеного із заздрісних старшин, підозрілих попів та сповненої ненависті сіроми, що не вибачала високого походження нікому, навіть Богданові. З заходу скалив зуби дракон шляхетської пихи, з півночі тягнув лапи хижий ведмідь…»

Акція «Не бійся! Знати та вшанувати Героїв – наш обов’язок!». Відзначення 80-річчя створення УПА у Крихівцях

Відзначення 80-річчя створення УПА цьогоріч у Крихівцях було особливим. І не лише тому, що відбувалося воно в часі війни, й акція 14.10.2022 пройшла під гаслом: «Не бійся! Знати та вшанувати  Героїв – наш обовязок!». Заходу передувала велика підготовча робота, проведена Історико-етнографічним музеєм громади Крихівців та ін. Були проведені такі підготовчі роботи: збір інформації про вояків та зв’язкових УПА, свідчень членів родин про їх життєпис, експедиції із встановлення місць їх поховання (дякуємо членкині секції екскурсоводів «Кріх КРЕС» Юлії Івасюті). Також були виготовлені та встановлені на Меморіальному комплексі «Борцям за волю України»  інформаційні стенди про всіх крихівчан, які упродовж століть боротьби поклали своє життя за ідею незалежної України (дякуємо старості Надії Фотуймі та депутату міської ради Мар’яну Вагилеву за їх виготовлення). До Дня захисників та захисниць України, Дня Українського козацтва та до 80-річчя створення УПА випущено часопис на 8-ми стор., де можна, у т. ч. і на нашому сайті, прочитати детальні статті про наших Героїв історії та сьогодення. Підготовка часопису та інформаційна розробка стендів здійснена Любов’ю Соловкою та Ярославою Івасів. У переддень ми виготовили кошики живих квітів, за що особлива подяка членкиням творчих колективів Народного дому с.Крихівці – Юлії Вілюш, Христині Кравчук та художньому керівнику Лілії Громоляк. Маршрут ностальгічного походу проліг до Меморіального комплексу «Борцям за волю України», де були встановлені кошики квітів всім крихівчанам – борцям за Україну упродовж століть, далі – на цвинтар до могил вояків і зв’язкових УПА. До  походу долучилися староста Надія Фотуйма, члени Громадського пункту охорони громадського порядку с. Крихівці, який очолює Володимир Червінка, громадські активісти та члени родин. Громадська організація «Крихівецька громада: минуле й майбутнє» (голова – Любов Соловка), музейна рада Історико-етнографічного музею громади Крихівців (голова – Оксана Малик) ініціюють занесення могил вояків УПА (Івана Дяківа, Федора Барана, Івана Барабаша) та зв’язкових УПА (Анни Заліської, Анни Ткачук, Софії Хоробчук, Євгенії Лукач, Василя Лукача, Михайла Лаврука та Анастасії Чомко) до Зводу пам’яток історії та культури Івано-Франківської області. Фоторепортаж Оксани Малик та Ореста Громоляка

20 вересня 2022 р. проведено публічну лекцію-тренінг «Наукова організація пошукової й дослідницької роботи»

20 вересня 2022 р. у світлиці колективу народознавців та краєзнавців «Кріх КРЕС» Народного дому с. Крихівці Центру культури і мистецтв Івано-Франківської МТГ проведено публічну лекцію-тренінг «Наукова організація пошукової й дослідницької роботи». Допитливі очі та зосереджена увага – це від вдячних слухачів, старшокласників Крихівецького ліцею (серед яких є не тільки крихівчани, а й з області, Маріуполя та ін.). Під керівництвом вчителя історії Ольги Михайлівни Гензи-Коретчук учні ліцею розпочинають нові дослідницькі студії в такому складному 2022 навчальному році в умовах війни. Лекція була включена у перспективний план колективу, укладений ще в кінці мирного 2021-го. Ми навмисно її не відміняли. Адже нині навіть діти, не кажучи вже про дорослих, розуміють значення вивчення, збереження й дослідження історії Великої України загалом і кожного її куточка зокрема, щоб ніхто не зміг вкрасти у нас фундамент і тисячоліттні віхи. В основу лекції були закладені тези посібника Л. Соловки і С. Кобути «Організація пошукової й дослідницької роботи в архівах: на прикладі Державного архіву Івано-Франківської області». Лектор Л. Соловка (досвід архівної праці якої складає біля 20-ти років, а практичні напрацювання якої в галузі краєзнавства – більше 100 позицій, історик-джерелознавець, член Національної спілки краєзнавців України, лауреат Премії імені академіка Петра Тронька Національної спілки краєзнавців України (2020), лауреат Літературно-мистецької премії імені Леся Мартовича (2018) поділилась своїм досвідом пошукової роботи: як з 1-го абзацу чи 10-ти сторінок в історіографії народжуються сотні сторінок текстів детальних краєзнавчих досліджень.

Читати далі

16 вересня до Крихівців завітала делегація з Румунії!

Візит відбувся  в рамках обмінного туру проєкту «Дослідження та збереження єврейської культурної спадщини на прикордонній території» (програма ЄС щодо транскордонного співробітництва Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014–2020 рр.). У Крихівцях гості відвідали Історико-етнографічний музей громади Крихівців». Екскурсію «Тут все починалось…» (про шеститисячолітній поступ автохтонного населення краю) провела директорка, історик-джерелознавець Любов Соловка. Гості, направду, із великим зацікавленням слухали розповіді про віднайдення на теренах Крихівецької громади, трипільського скарбу, сліди кельтів/галлів, укріплений Кріх/Двір Креха, де бере початок Покутська височина, давньослов’янське поселення роду-племені крехівців із союзу білих хорватів, форпост лицарів короля Данила у княжі часи, дідичів Крехівців (Креховецьких, Потоцьких, Дошота, Ромашканів, Якова Фаєрштейна та Аделю (з Гартенбергів) та про набуття Крехівцями ще в 1619 р. статусу містечка  та ін.

Завітали гості й до Інтерактивного громадського наукового та культурного центру «УСЕСВІТ ГРОМАД», в рамках якого діє сектор юдаїки. Спільно з Народним університетом громад ім. Петра Ісаїва (при Народному домі с. Крихівці)  Центр «УСЕСВІТ ГРОМАД»  розгорнув тут декілька актуальних, у нинішній воєнний час, виставок: «ГЕНОЦИДИ ХХ століття: Досвід пережиття», «1942-й і 2022-й – найстрашніші роки в історії єврейського й українського народів». Гості мали змогу побачити як працюють народознавці й краєзнавці «Кріх КРЕС» в умовах війни, займаючись і просвітництвом, і науковою діяльністю і волонтерством. Дякуємо Департаменту інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв’язків, туризму та промоцій міста Івано-Франківської міської ради за ініціативу у відвіданні делегації з Румунії громадських інституцій у Крихівцях.  Староста Крихівецького старостинського округу подарувала нашим гостям на пам’ять горнятка із символами громади.

Читати далі

ПЕРШИЙ УРОК 1 ВЕРЕСНЯ у музеї!

ПЕРШИЙ УРОК 1 ВЕРЕСНЯ в часі війни під гаслом «Ми, українці: честь і слава – незламним!» відбувся!!! За мирне небо ми вдячні ЗСУ! Урок вперше відбувся не в стінах школи-ліцею, а у музеї! І це не дивно, адже саме патріотичне виховання, підтримка духу та звернення до корінь та славних сторінок наших пращурів нині є пріоритетними. Читати далі