НАЙВИЩОЮ ПЛАСТОВОЮ ВІДЗНАКОЮ У СВІТІ НАГОРОДЖЕНО КРИХІВЧАН (посмертно): ВОНИ ЗАГИНУЛИ В ЧАСІ «ВИЗВОЛЕННЯ»
Крихівецька громада неймовірно горда, що 14 жовтня 2022 р. найвищою пластовою відзнакою у світі – Залізним пластовим Хрестом – нагороджено двох крихівчан (посмертно), які загинули за ідею Української держави.
Цікаво, що Антін Гашпар до 1939 р. навчався на священника, а у 1939–1940 рр. проживав у Станиславові та працював на посаді інструктора міської ради (найімовірніше за завданням ОУН вклинився в органи радянської влади).
Богдан Теодор Яновський у 1939 р. був обраний першим головою Крихівецької сільської ради.
Розстріляні радянськими органами у Станиславівській в’язниці у 1941 р. та поховані у Дем’яновому Лазі.
Дякуємо генеральному директорові ТРК «ВЕЖА» Тарасу Зеню, насамперед, за те, що саме він віднайшов документи, які підтверджують членство Гашпара і Яновського у «Пласті» та ініціював їх нагородження. Гашпар Антін став пластуном 11-го куреня ім. гетьмана Івана Мазепи в IV кварталі 1929 р., коли навчався в Українській чоловічій гімназії в Станиславові (Джерело: ЦДІАЛ, ф. 389, оп. 1, спр. 41, арк. 10). Богдан Яновський пластову склав у 1923 р., на ІІ курсі промислової школи у Станиславові, та вступив до 16-го куреня/полку імені короля Данила (Джерело: ЦДІАЛ, ф. 389, оп. 1, спр. 182, арк. 41).
Документальний фільм «”ВИЗВОЛЕННЯ” зі СМЕРТЮ на ВІСТРІ» (
Станиславів, літо 1941-го, 29 червня. Розуміючи, що місто не втримати, радянські війська, з початком німецько-радянської війни, відступають, а при відступі з Станиславівської тюрми НКВС відпускають… кримінальних злочинців, а політичних в’язнів – знищують. Знищують цвіт українців, заарештований у 1939–1941 рр., коли на наші терени ступив чобіт радянського «визволителя». Розстріляно їх у приміщеннях в’язниць НКВС у Станиславові (розміщених на нинішніх вулицях Сахарова та Франка), частину «поховано» ще енкаведистами (які намагались при відступі все ж приховати сліди злочинів) у Дем’яновому Лазі.
Кого знищував радянський, а нині рашистський режим? – Свідомих українців. Він відрізняється від геноцидів, в основі яких лежить расизм. Рашизм – це не просто ненависть до української нації, це злочин братовбивства через непокору й невизнання українцями росіян «старшими братами», вбивства через ненависть до почуття свободи та гідності іншого, це «ображена» приниженням невизнання «місійності» ординська варварська навала на все красиве, розумне, інтелігентне, творче. Це вбивство за природою цивілізаційне, духовне й диявольське. Історикам і філософам ще треба буде осмислити цей феномен геноциду, маховик якого запустила рф у ХХІ ст.
Із початком прибуття на Прикарпаття внутрішньо переміщених осіб, в Історико-етнографічному музеї громади Крихівців для них організовані безкоштовні екскурсії. Серед експозиції є фото з альбому «Ось так ми жили, допоки нас не «визволили» (фото передані донькою розстріляного Д. Коровайчука – п. ЛюбомироюКуцяк). Одні з перших до нас потрапили російськомовні вихідці з Донеччини, які пильно вдивлялися у фото до 1939 р. /до «визволення» ошатно одягнених членів українських товариств, театральних груп, оркестрів. Ось такою була їх перша реакція: «Какие интеллигентные лица!» На що директор Історико-етнографічного музею громади Крихівців відповіла: «Це і є справжні націоналісти, які відстоювали ідею української держави. А Ви їх собі що з оскалом і рогами уявляли?» Мовчання….
Інтелігентні обличчя – це і пластуни, і гімназисти, і футболісти, і члени акторських труп, «Просвіти», «Рідної школи», фахівці, знавці мов. Інтелігенція – це вона в перших рядах УСС. УГА, Дієвої армії УНР, УПА, ЗСУ. «За останні вісім місяців ми вручили вже більше 10 нагород загиблим пластунам», – розповідає пластун, дослідник пластового руху, генеральний директор ТРК «ВЕЖА» Тарас Зень. І символічно, що в 2022-му найвищою пластовою нагородою у світі – Залізним пластовим Хрестом – нагороджено крихівчан-інтелігентів – Антіна Гашпара та Богдана Яновського (посмертно).
«ДЕЛО О РАССТРЕЛЕ», так і називається архівно-слідча справа, порушена проти 18-ти осіб, у т. ч. Гашпара і Коровайчука. Причому, ЖОДНОЇ ЗГАДКИ ПРО БУДЬ-ЯКУ, ВИЛУЧЕНУ ЯК РЕЧОВИЙ ДОКАЗ, ЗБРОЮ – НЕМАЄ. Натомість, ПРИСУД – РОЗСТРІЛ – вражає неймовірною жорстокістю. Під час розкопок у Дем’яновому Лазі було віднайдено протокол обшуку Ф. Пастушенка. Очевидно, що і всю групу з 18-ти в’язнів Станиславівської тюрми, що проходили по справі № 6501 П «Дело о расстреле», знищено і поховано там само, в «лазі» (Круцик Р. Дем’янів Лаз Геноцид України (К., 2009), стор. 297–309).
ГАШПАР Антон Степанович, 1912 р. н.,уродженець с. Крихівці. Закінчив українську гімназію у Станиславові. У 1935–1938 рр. студент теології греко-католицької семінарії у Львові. «Бабуся згадувала, що їй навіть пощастило побувати на його першій службі», – розповідала племінниця А. Гашпара Петричкан (зам. Гринів) Мирослава Михайлівна. Священичій діяльності Антона завадив прихід у 1939-му радянської влади. Громадська діяльність у Крехівцях: секретар правління «Рідної школи» (1931), заступник голови правління КАУМ (1934), засновник освітнього гуртка при читальні «Просвіта» (1935 р.), засновник і секретар «Соколу» (1936), член ОУН із 1930-х. У 1939–1940 рр. проживав уСтаниславові та працював на посаді інструктора міської ради (найімовірніше за завданням ОУН вклинився в органи радянської влади). Заарештований 05.11.1940. Звинувачення: член ОУН із 1928-го, псевдо Богун, займався пропагандистською роботою, організовував підпільні молодіжні групи ОУН, проводив антирадянську агітацію. У справі, як провина, записані дані про те, що до війни А.Гашпар був членом товариств «Просвіта», «Рідна школа», читав односельчанам лекції з географії та історії України. Слова «історії України» слідчим у протоколі підкреслено червоним – як злочин. На лекціях вів розповідав про голод в Радянському Союзі. На допитах Антон Гашпар своє членство в ОУН і критику радянського режиму, зокрема його політику голодоморів, примусових колективізацій та атеїзму, відважно не заперечував. Серед конфіскованих у нього речей суттєвим «доказом» була не зброя, а «желто-синяялента» (!). Коли члени родини спробували дізнатись про долю Антона Гашпара, від офіцера НКВД у в’язниці вони отримали засліплену лютою ненавистю відповідь: «А, Гашпар Антон! Таких як він ворогів радянської влади треба в першу чергу розстрілювати!», – згадувалап. Ольга Черленюк, племінниця А. Гашпара. Коли родина дізналась, що відкрили в’язницю із чисельними трупами в’язнів, розстріляних НКВС по відході, і знаючи, що, цілком ймовірно,у Станиславівській в’язниці загинув у 1941-му і Антон, його мати теж із важким серцем пішла туди, а повернулась із ще важчим – чи то в надії-безнадії, що живий, чи то в розпачі, що не опізнала й не змогла поховати за християнським звичаєм… Родину в 1947-му вивезли «як членів сім’ї бандпосібника». Антіна Гашпара реабілітовано 16.08.1991 (посмертно).
ЯНОВСЬКИЙ Богдан Теодор, 15.11.1906 р. н., уродж. Дитятина, мешканець Крехівців із 1933 р. Освіта – 7 класів, навчався в промисловій школі, за фахом – столяр. У 1939 р. був обраний ПЕРШИМ ГОЛОВОЮ КРИХІВЕЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ й працював на цій посаді 6 місяців. Згодом працював на ватно-ватинній фабриці. Заарештований 22.11.1940. Звинувачення: член ОУН, станичний ОУН у Крихівцях, надрайонний керівник ОУН у Лисецькому районі. Військовим трибуналом 12-ї армії Київського ОВО 23.04.1941 засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Реабілітований 16.08.1991. Хочемо висловити вдячність п. Ярославу Роздільському, за сприяння якого, від родини онука Яновського – Богдана до музею Крихівців надійшли цінні інформаційні документи, фото. Світлою пам’яттю про Б. Яновського є спогади про нього крихівчан, як про чесну, працьовиту людину, доброго фахівця-столяра, майстра, який мав своїх учнів, активного громадського діяча, очільника «Просвіти», який був і душею драматичного гуртка, авторитетного організатора.
Дружина Б. Яновського – Марія (з д. Ошитко), вчителька, у 1940 р. вступає навчатися на однорічні мовно-літературні курси при вчительському інституті в Станиславові, а Б. Яновського обирають головою сільради. Насправді радянська влада готувала не налагодження життя для молодих українців, а в’язниці, заслання й… розстріли. Восени 1940-го Богдана заарештовують, у цей час важко захворів син, дружина все надіялась, що це якесь непорозуміння і Богдана скоро випустять. А тим часом радянська влада засуджує його до розстрілу, та навіть не вважає за необхідне повідомити про це родині. Дружина й син так і не дізнались про долю свого чоловіка й батька…
1939–1941 рр. – Дем’янів Лаз. 2022 р. – Буча, Ірпінь, Куп’янськ….
Така картина всюди, куди приходить «русскій мір» із «визволенням».
P.S. По «Делу о расстреле» проходить ще один крихівчанин – Дмитро Коровайчук. Допомогла нам у пошуку даних про нього вчителька, історик п. Любов Бучко, за що ми їй щиро вдячні. За родинними спогадами, дружина Коровайчука – Євдокія Храбатин після відкриття в’язниці у Станіславі опізнала в камері рукав від вишитої нею власноруч чоловікові сорочки. Все ж родина ще донедавна (!) сподівалась, що засуджений на 10 років Дмитро був вивезений. Режим же не лишав йому шансів. Донька Дмитра Коровайчука – п. Любомира Куцяк свого батька живим не бачила, оскільки народилась через місяць після його арешту. «Я дуже-дуже плакала за татом – і він мені приснився. Вночі на лаві лежить щось прикрите рушником. Я підходжу, піднімаю і бачу там… татову голову відрубану… Він відкрив очі, глянув на мене…»
ТОЖ ПАМ’ЯТАЙМО, ЩО НЕСЕ РОСІЯ, ЩОБ НЕ ЗУСТРІЧАТИ ЗАКАТОВАНИХ РОДИЧІВ У СНАХ…