Наше село Крихівці – екскурс в історію

Наше село Крихівці – це маленька частинка України,частинка Галичини і має власну історію,свої звичаї і неповторний колорит.

Найдавніша письмова згадка про Креховці (теперішня назва Крихівці) датується 1427 роком і взята із матеріалів галицького громадського земських судів 15 ст. (із книги П.Сіредчука «Краєзнавчий збірник на пошану Богдана Гавриліва».

Походження назви села ,,Креховці’’ ще досі досліджується, а назва ,,Крихівці’’ укорінилася в розмовній мові жителів і формально та юридично відображена на печатці та штампі сільської ради тільки в післявоєнний період.

Найімовірніше початок селу дали переселенці з с. Креховичі, теперішньої Львівської області. С.Пушик висловив гіпотезу,що до заснування села причетний козацький ватажок Креховський, який нібито воював у загонах відомого С.Височана. Проте документального підтвердження ця версія не отримала народного.

За народною легендою новозасноване село під час Великодніх свят несподівано пішло під землю – «крехнуло», як тоді вигукували місцеві жителі, а на місці вирви утворилось болото. (До речі на околиці с. Крихівці – дійсно заболочена місцевість). Так що версії є різні, але однієї, остаточної, все-таки поки що нема.

Село Крихівці розташоване на південно-західній частині приміської зони сьогоднішнього міста Івано-Франківська, по обидві сторони автомагістралі Івано-Франківськ – Богородчани – Гута. Віддаль центра села від центральної частини Івано-Франківська становить приблизно 4,5 км. Важливим є і те,що межі території села сягають ріки Бистриці Солотвинської і є частиною її правобережжя. Адміністративно село підпорядковане Івано-Франківській міській раді, органи місцевого самоврядування – сільська рада, яку очолює Гаргат М.М. Крихівці наразі активно розбудовуються.

В історії села є багато яскравих сторінок. Відомо, що наш край до 1772 року перебував під Польщею, а місцевість в межиріччі Бистриці Солотвинської і Бистриці Надвірнянської у 17 столітті належала родині польських магнатів Потоцьких. Був панський маєток-двір і у Крихівцях. Панський двір знаходився в центрі села. Відомо, що у 1649 році на цей маєток був здійснений напад селянами навколишніх сіл. Територія-маєтку двору (8,5 га) у повоєнні роки і до 2005 року використовувалась для розташування військової частини і ще до сьогодні не передана громаді села.

Село Крихівці, як і навколишні села, з 1691 року по 1752 рік належало магнату Йосифу Потоцькому (сину Андрія Потоцького). А вже у 1771 році увесь «станиславівський ключ посілостей» (в тому числі с. Крихівці) набула у власність Катерина Коссаковська з Потоцьких.

У 1772 році відбувся перший поділ Польщі і Галичина стає підпорядкована Австрії. У квітні 1848 році цісар Фердінанд І підписав документ про скасування панщини, а вже на сам Великдень 23 і 24 квітня 1848 року повсюди, як і по всій Галичині, на роздоріжжях було встановлено «хрести свободи». До сьогоднішніх днів у селі збереглися 2 такі пам’ятні знаки – «хрести свободи».

«Весна народів» – 1848 рік – внесла у громадське життя Галичини дає поштовх до розвитку національної свідомості та духовності жителів краю. Галицькі українці дістали можливість більш відкритої політичної діяльності і боротьби за осягнення своїх національних устремлінь. Станіславів став центром такої діяльності. У навколишніх селах за свої політичні та національні права, за освіту місцевого населення виступають селяни. Не були осторонь цих подій і жителі с. Крихівці.

Інтелігенція українців Станіславова засновує просвітницькі гуртки, товариства та поширює їх вплив на сусідні села. У Крихівцях досить дієвим на той час став Союз Українських жінок. Учасниця цього товариства, жителька села Крихівці, Євгенія Яценович стала учасницею І з’їзду Українських Жінок, що відбувся в Станіславові у 1884 році.

Власником села Крихівці у 1884 році став Андрій Ромашкан. Відомо, що він лояльно ставився до тогочасних подій. Його дім знаходився в Станіславові в кінці вулиці Липової (в напрямі с.Крихівці) сьогодні це вулиця Шевченка. Будинок цей зберігся до наших днів.

Великий вплив на розвиток національної культури та освіти жителів того часу мала церква. З 1850 року в цьому напрямку проявляє себе греко-католицьке єпископство у Станіславові та його деканати. Село Крихівці було одне з 20 парафій Станіславівського греко-католицького деканату.

З 1865 року по червень 1902 року парохом у с. Крихівці був о. Михайло Мидловський. Учителем при парохіальній школі в с. Крихівці у 1862 році був «Ієвчук Григорій літ 22, обряду греко-католицького, син Іоанна Ієвчука і Анастасії Циганюк, рільників з Опришівців».

У 1866 році при цій школі уже був учителем Михайло Кушніренко, а у 1877 р. – Віктор Кокарчук.

При церкві Успіння Божої Матері у Крихівцях у 1875 році було створено «Братство тверезости» і «Сестринство тверезости». Основною їх діяльності був «Статуть брацтва воздержаности оть всякого паленого напою» підписаний єпископом Юліаном від Єпископського Ординаріята. Вже на червень 1901 року було 159 членів братства, на квітень 1902 р. Сестринства було 177 осіб. Тривалий час, з 1905 по 1915 рр. включно, парахом села Крихівці був о.Михайло Бровко. Старожили села знають, що його сини Омелян, Геліс, Юліан були в рядах Січових Стрільців.

А вже у 1916р. парохом села Крихівці стає о.Іван Ісаїв. Обстановка у Європі на початку ХХ століття – складна, йде І світова війна. Австріяки навіть від церкви забирають дзвони на свої воєнні потреби. Складений у 1916 р. австрійськими військовими начальниками і підписаний о.Ісаївим акт на вилучення дзвонів Греко-католицької церкви Успенія Пречистої Діви села Крихівці зберігся на сьогоднішній день.

Проживав о.Іван Ісаїв з родиною у с. Крихівці постійно, ревно здійснював свою душпастирську місію і був активним учасником державного будівництва у Станіславському повіті. Відомо, що серед 112 представників сіл Станіславського повіту, котрі у листопаді 1918 року на зборах обирали Повітову Українську Національну раду, Іван Ісаїв був заступником голови зборів. Доцільно тут згадати, що в грудні 1918 р. відбулися вибори Повітовії Господарської Ради у Станіславові і житель села Крихівці Ткачук Михайло увійшов у склад цієї ради.

Місцева інтелігенція – парох села, учитель – проводила відповідну роботу серед жителів по піднесенню національної свідомості, часто стає керівниками утворених громадських об’єднань. Молодь села об’єднується в гуртки,гімназисти із села активно підтримують міські товариства, організацію «Пласт». Більш освічені жителі стають членами політичних організацій. Так учасниками визвольної боротьби 1918-1920 рр. стали в рядах Української Галицької Армії (УГА) крихівчани Дубницький Степан, Петрів Микола – поручник УГА, Колодій Іван – старшина УГА.

Більш активною стала громадська діяльність жителів села у період 1919 – 1941 рр. На початку ХХ століття в селі проживало 1396 українців, 77 поляків, 39 євреїв. Громада села – той осередок, в якому жителі села зберігали рідну мову, звичаї і передавали їх від покоління до покоління.

1930 роки в Галичині – роки посиленого окупаційного поліцейського і урядового польського тиску для «спольщення» місцевого населення. Громада чинила опір «спольщенню» жителів села. Більшість жителів і молодь села знали, що Станіславів недавно був столицею ЗУНР (Західно-Української Народної Республіки) і ще більш активніше включається у боротьбу з польською окупаційною владою. На теренах села посилюють свою виховну роботу міські «Просвіта», «Союз Українок». У 1934 році у Крихівцях була створена і зареєстрована в Українському Спортивному Союзі футбольна команда «Вихор» (пізніше «Хортиця»). У 1935 році почав діяти сільський драмгурток під керівництвом жителя села Яковіва Василя. Як наслідок свідомої активності більшості населення Галичини у Станіславові, а значить навколишніх селах (в тому числі і у Крихівцях) зароджується ОУН. Закономірно, що Крихівецькі хлопці і дівчата – гімназисти, семінаристи- мають про Організацію Українських Націоналістів живу інформацію, установлюють з ОУН тісні зв’язки. Як приклад маємо відомі в історії села імена Гашпара Антона Степановича, Коровайчука Дмитра Петровича, Яновського Богдана Івановича. Із розсекречених архівних кримінальних справ відомо, що вони були арештовані у 1940р., та засуджені у  1941р., Військовим трибуналом 12 Армії Київського округу до розстрілу за членство в ОУН.

Їх імена занесено на пам’ятну плиту в меморіальному комплексі «Борцям за волю України» в центрі села.

Вартими уваги є події села 30-х років 20 століття. Під керівництвом о.Ісаїва здійснювалось будівництво приміщення церкви. Попередня згоріла у роки І світової війни. Нове приміщення церкви будувалось на новій території. Фундамент під приміщення нової церкви благословив 11 липня 1926 року о.Дмитро Стек із м.Станіславова за дорученням єпископа Станіславівського Григорія Хомишина. А вже у 1928 р. будівництво приміщення церкви було завершено. Сюди, на нову територію, перевезено «на катках» стару уцілілу від пожежі дзвіницю. Дерев’яні приміщення нової церкви та дзвіниці збереглися до сьогоднішніх днів. Отець Іван Ісаїв працював парохом села до 1952р. З 1952р. по 1997 рік парохом села був о. Васьків Мар’ян. У час німецької окупації та в роки радянської влади о.Іван Ісаїв, потім о.Мар’ян Васьків при підтримці громади  села зуміли відстояти приміщення церкви. Сьогодні це храм Святого Успіння Матері Божої греко-католицького обряду.

За роки незалежності України духовному та національному відродженню села значну увагу приділяє місцева влада – депутати та виконавчий комітет сільської ради.

Територія села становить 830 га, з них під аеродромом (військовим об’єктом) – 214 га, а ще 44 га у 1989- 1991 роках віддано під садово-городні кооперативи жителям м. Івано-Франківська та під житлове будівництво – 62 га. Станом на 01.01.2012р. у селі проживає 4924 громадян, на обліку Крихівецької сільської ради 1611 господарств, 25 багатоквартирних будинків. Більша частина населення робітники та службовці.

На території села функціонують: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт та відділення сімейної медицини, Народний дім, сільська та шкільна бібліотека, відділення зв’язку, сільський стадіон, малі приватні підприємства. Духовні потреби жителів села задовольняє діюча церква греко-католицького патріархату. На території села у 1996-2000р. поселилися чоловічий та жіночий монастирі «Воплоченого Слова». Чисельність духовних осіб цих монастирів сягає понад 40 осіб. Також на території села побудовано приміщення  Благодійного Фонду «Карітас» керівником якого з 2007 року є отець-мітрат Володимир Чорній, парох с.Крихівці. Виконавчий директор Наталя Козакевич.

У селі є 72 вулиці – основних і бічних. Село розростається.

Вулиці набувають сучасного вигляду. На основних вулицях села (вул. 22 Січня, Данила Галицького, І.Сірка, Кобзаря, Радісна, Аматорська) за роки незалежності прокладено асфальтне полотно. Безпосередньо в 2009 році на таких вулицях як Межева, Роксолани, Кобзаря, Кераміків зроблено дорожнє покриття методом бітумної пропитки. В 2006- 2011 роках вдалося завершити роботи по каналізуванню вул. І.Сірка, Кобзаря, Липова, Крайна, 16 Липня. Загалом в селі прокладена каналізація на вул. Данила Галицького, Аматорській, Межева-Сад, Кераміків, Роксолани, Радісній, Гонти, Гамалії, Сковороди, проф. Пелиха, Виноградній.

Село Крихівці повністю електрифіковане,газифіковане. Вже кілька років діє вуличне освітлення. Телефонний зв’язок забезпечує потреби жителів села. Є регулярний автобусний зв’язок з містом Івано-Франківськом.

Гордістю села стала зведена у 1992 році в центрі села символічна Могила – перший в час незалежності України пам’ятний знак в селі борцям за волю України. Для спорудження Могили вибрали відповідне місце. Це південна сторона сільського кладовища, що межує із автомагістраллю Івано-Франківськ – Богородчани – Гута. На цій території у 1918 р. був похований Січовий стрілець, житель села Микола Петрів. Також тут був встановлений пам’ятний  знак на відзнаку скасування панщини в Галичині – «Хрест свободи». При спорудженні Могили цей пам’ятний знак  перенесено на територію церкви і сьогодні він, як і в минулому, розміщений поруч автомагістралі фронтальною стороною спрямований на південь.

Описану вище символічну Могилу оновлено в 2007 році, збагачено, реконструйовано до розміру меморіального комплексу під назвою «Вічна пам’ять борцям за волю України”. Тут примирено полеглих за волю України і воїнів радянської армії і вояків ОУН-УПА. На мармурових плитках викарбувані імена 16 вояків ОУН- УПА та 47 воїнів радянської армії наших односельчан, які загинули в роки другої світової війни.

Не менш знаковою та важливою подією у суспільно-політичному житті села було відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченку, що відбулося 2 вересня 2001 року. Підготовчі заходи до цієї події проводилися протягом 1999-2000 р. депутатами ІІІ демократичного скликання Крихівецької сільської ради.

Шляхом широкого обговорення вибрано місце встановлення пам’ятника – площу в центрі села навпроти сільського храму. Обговорено і схвалено проект пам’ятника – роботу скульптора Василя Вільшука, лауреата Шевченківської премії 1982р. Благоустрій території площі, озеленення площі, будівництво фундаменту під пам’ятник здійснювались громадським способом.

День 2 вересня 2001 року став ще одним пам’ятним сільським багатолюдним святом. Після відправи Святої Літургії у сільському храмі весь люд з хоругвами прийшов на площу біля пам’ятника. Прибули гості з сусідніх сіл Микитинців, Угорників, Вовчинців, Хриплина, Драгомирчан. Цей день надовго запам’ятається місцевим жителям.

З 1998 року парохом в Крихівцях є отець-мітрат Володимир Чорній. За його опіки сільський храм Успіння Матері Божої є авторитетним центром духовності жителів села.

Багато цікавих і значимих фактів є в повоєнній історії школи села. До 1945 р. Крихівецька школа була початковою 4-х класною. У післявоєнні 1946-1947 роки школа переростає у 7-мирічку. Директором школи була Анна Халімон, вчителями – молоді дівчата прислані у село із східних областей України: Сайко Валентина Гурівна, Макаренко Ліда та інші. З місцевих були – Яновська Марія Олексіївна, Дівнич Степан Дмитрович. Окремі випускники Крихівецької семирічної школи, які мали можливість, продовжували здобувати середню освіту у школах м. Станіславова (тепер Івано-Франківська). Першим в історії села житель Ткачук Мирон Степанович закінчив із золотою медаллю чоловічу середню школу № 5 м.Станіславова, закінчив інститут і працював довгий час на керівних посадах Львівської залізниці у Станіславі. Першим в післявоєнний період історії с.Крихівці здобув в Станіславівському учительському інституті професію вчителя математики житель села Яковів Роман Ярославович. Сьогодні він  проживає в місті Суми. Директором школи у 1952-1960 рр. був Долик Теодор Йосипович. У 1959 р. школа реорганізована к 8-ми річну. В ці важкі післявоєнні роки діти навчалися у старих приміщеннях школи у дві зміни. У 1982 р. Крихівецька восьмирічна школа рішенням облвиконкому  підпорядковується міському відділу освіти м. Івано-Франківська. В роботі школи відбулись відповідні зміни. Директором Крихівецької восьмирічної школи 1 липня 1992 року призначено Якимчука Дмитра Миколайовича. Крихівецька сільська рада (голова Суддя Василь Федорович) ще у 1986 році замовила проект будівництва нового сучасного приміщення школи. Будівництво розпочалось 1990 р., а закінчилося у 1994 р. З того часу село пишається новозбудованим приміщенням школи. Школа стала загальноосвітньою середньою I-III ступенів з 1994 року.

Адміністративна структура Крихівців в радянський час формувалась наступним чином. Вперше у селі  був створений виконавчий комітет Крихівецької сільської ради депутатів трудящих на підставі рішення Станіславського облвиконкому від 05.02.1940 року.

У повоєнний час з 1944 по 30.12.1962 р. сільська рада підпорядковувалась Лисецькій раді депутатів трудящих.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30.12.1962 р. Крихівецька сільська рада стала підпорядковуватись Богордчанській районній Раді Івано-Франківської області.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 08.12.1966 року Крихівецька сільська рада підпорядкована Івано-Франківській районній Раді депутатів трудящих.

Рішенням Івано-Франківського обласного виконавчого комітету № 96 від 16.03.1982р. «Про зміни в адміністративно-територіальному устрою міста Івано-Франківська та Тисьменицького району». Крихівецька сільська рада підпорядкована Івано-Франківській міській Раді народних депутатів. На даний час назване рішення залишається в силі.

Сьогодні Крихівці, як і вся Україна, переживає своє економічне, соціальне і національне оновлення. На території села діють приватні підприємства: ковальський цех – ПП Шпак Ярослав Сидорович, пилорама – ПП Комісарук Андрій Михайлович, майстерня по фарбуванню автомобілів – ПП Гриш Дмитро Миколайович, майстерня по ремонту автомобілів та автомобільних шин – ПП Сергенюк Михайло Михайлович, Сергенюк Марія Василівна.

В 2007 році на території села відкрито новозбудоване приміщення «Льодова арена» власник ТЗоВ «КГД».

Доброго слова заслуговує робота Народного дому с. Крихівці (Колишній директор – Яковів Ярослав Васильович, теперішній – Малик Іван Петрович). При народному домі творчо працює драматичний гурток під керівництвом Яковишиної Валентини Борисівни. За високий рівень вистав і виконавську майстерність аматорам драматичного гуртка села у 2001 році присвоєно звання Народний аматорський театр і це в наступних роках підтверджувалося. В репертуарі аматорського театру п’єси: «Мати-наймичка» 1999 р., «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» 2000 р., «Кайдашева сім’я» 2002 р., «Назар Стодоля» 2006 р., «Закон», «У неділю рано зілля копала», «Сватання на Гончарівці» та інші. Заслуговують відзначення аматори сцени 2001-2013 рр. – Драгомирецька Марія Романівна, Івасів Ярослава Іванівна, Ковальська Наталія Романівна, Кунда Світлана Іванівна, Гриш Дмитро Миколайович, Джус Богдан Олексійович, Дубницький Роман Іванович, Мазурик Юрій Романович, Яковів Ярослав Васильович, Білик Богдан Михайлович, Влашин Богдан Любомирович. В народному домі працює танцювальний гурток «Гравітація» керівник Семанишин Оксана Михайлівна, колектив естрадно-спортивного танцю «Натхнення» керівник Лиско Мар’яна Володимирівна, чоловічий вокальний ансамбль «Джерело», вокально-інструментальний ансамбль, дитячий духовий оркестр керівник колективів Малик Іван Петрович, футбольна команда «Хортиця».

На базі сільського ФАПу завдяки старанням сільського голови та при допомозі спонсорів у 2009 році завершено реконструкцію приміщення під сільський амбулаторій. За роки незалежності України місцеве самоврядування села очолювали: з 1990-1994 рр. сільський голова Вацеба Федір Іванович, 1994-2006 рр. сільський голова Тарафанюк Роман Іванович, з 2006-2015 рр. сільський голова Влашин Василь Михайлович, з 2015 р. очолює Гаргат Мирон Миколайович.

У селі до святкування Нового року, Різдвяних свят, Великодніх свят, Дня матері, Дня Конституції, Дня Незалежності України, Дня села, свята Покрови проводиться урочисті та святкові концерти біля Меморіального комплексу «Борцям за волю України», в Народному домі села, на сільському стадіоні.

Автори статті

Ковальська Людмила Володимирівна

Ломей Христина Сергіївна

Івасів Микола Дмитрович

Тимків Оксана Іванівна