ЗУСТРІЧ іЗ КРАЄЗНАВЦЕМ ВАСИЛЕМ ХАРИТОНОМ

У світлицю Народного університету громад завітав Василь Ярославович Харитон, 1963 р. н. – історик-краєзнавець, журналіст, письменник, лауреат літературно-мистецьких премій ім. Марка Черемшини (2001), ім. Марійки Підгірянки (2005), премії ім. Івана Вагилевича (2007), премії ім. Василя Стефаника (2011), а також премій ім. Романа Федоріва в галузі літератури (2013) та обласної премії ім. Володимира Полєка в галузі краєзнавства (2013), автор 25 книг та великої кількості краєзнавчих досліджень про історію населених пунктів Івано-Франківської області (у т. ч. колишнього Тисменицького району, які нині у складі Івано-Франківської ОТГ), суспільно-політичний рух на Прикарпатті. У стінах світлиці народного університету ми радимося й працюємо над підготовкою ювілейного видання «Івано-Франківська об’єднана територіальна громада: віхи тисячоліть та сузір’я імен. Том І» (до 5-ої річниці створення Івано-Франківської ОТГ 09.10.2024), адже Василь Ярославович Харитон – член редакційної колегії цього видання. Тішить, що до роботи над проєктом включився знаний краєзнавець-професіонал. До речі, саме його краєзнавчі видання на зорі 1990-х (Харитон В. На Чорній Бистриці село (нариси з історії с.Чернієва: 1399–1939 роки). Івано-Франківськ, 1993. 78 с.; Харитон В. Хриплин. Короткий історичний нарис. Тисмениця, 1995. 24 с.) та його друге видання з історії Чернієва «Село моїх снів… Сторінки історії Чернієва» (Івано-Франківськ, 2012. 104 с.) можливо за обсягами є відносно невеликими, і їх не можна назвати всеохоплюючими, але за змістом і джерельною базою – це одні з перших вагомих краєзнавчих видань Прикарпаття, які й нині, як свідчить історіографічний аналіз регіональних розвідок про населені пункти краю, залишаються свого роду взірцями краєзнавчих студій, адже водночас є і лаконічними, і змістовними. Сподіваємося, що стиль, напрацювання та досвід краєзнавця допоможуть у роботі над проєктом. Запрошуємо до світлиці команди із сіл Черніїв та Хриплин, Березівка на кущову нарад!

Див.: https://www.facebook.com/groups/155287023096358/

Проєкт: «Івано-Франківська об’єднана територіальна громада: віхи тисячоліть та сузір’я імен». Розпочинаємо

Народний університет громад в дії. Працюємо над розділом про Микитинці до ювілейного видання «Івано-Франківська об’єднана територіальна громада: віхи тисячоліть та сузір’я імен. Том І». Тішить, що у нашій команді староста села Микитинецького старостинського округу – Ірина Паращук, яка дуже вболіває за представлення рідного села, місцевий краєзнавець Галина Володимирівна Марків та провідний науковий співробітник Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Петро Ганцюк, який допоможе нам, щоб розділ про борців за волю України з Микитинців був представлений якнайповніше. Дякуємо старості Крихівців Надії Фотуймі за те, що в цей складний час створила комфортні умови для наукової праці. І Крихівецький старостинський округ став осередком як для членів Народного університету громад ім. Петра Ісаїва, так і для команд, які працюють над реалізацією цікавого інтеграційного проєкту. Запрошуємо до Народного університету громад імені Петра Ісаїва всі команди сіл Івано-Франківської ОТГ. Готові ділитись досвідом, допомогти в укладанні розділів та ін.

Див.: https://www.facebook.com/groups/155287023096358/

Народний університет громад пропонує

Народний університет громад імені Петра Ісаїва пропонує серію матеріалів, які можуть стати у пригоді всім, хто веде свою боротьбу на фланзі культурно-інформаційного фронту, і не тільки команді, яка нещодавно розпочала роботу над проєктом «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА:  ВІХИ ТИСЯЧОЛІТЬ ТА СУЗІР’Я ІМЕН». Звітуємо, що в рамках проєкту проведено вже два семінара: 03.11.2022, за участю всіх старост 18-ти сіл та під головуванням міського голови Руслана Марцінківа, якому ми завдячуємо, що в такий складний воєнний час проєкт не був відкладений під сукно, а розпочався; 10.11.2022 відбувся семінар вже за участю як старост, так і команд від кожного населеного пункту. Розпочатий проєкт  – це не тільки праця над ювілейний виданням до 5-ї річниці ОТГ в 2024-му, у своїй суті він – ІНТЕГРАЦІЙНИЙ. Саме спільна робота в рамках проекту старост, культосвітньої та громадських еліт населених пунктів (вчителів історії, директорів Народних домів, завідувачів бібліотек, представників ЗМІ, колективів культури та громадських об’єднань, музеїв, місцевих джерелознавців, краєзнавців, народознавців, громадських діячів) сприятиме процесу соціальної інтеграції, обміну досвідом, взаємодопомозі, взаємозбагаченню, заради збереження традицій минулого та поступу новоствореної  у 2019-му Івано-Франківської  територіальної громади на фундаменті історичних традицій тисячоліть. І тоді ніякому ворогові  не вдасться вибити цей фундамент, з-під наших ніг.

Публікація «Учасницька модель проєктів “РЯТУВАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ” у науковому краєзнавстві та історичній регіоналістиці: тези науковців і практичний досвід» (лектор Народного університету громад  ім.П.Ісаїва – Олег Жерноклеєв, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника).

Учасницька модель проєктів «РЯТУВАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ» у науковому краєзнавстві та історичній регіоналістиці: тези науковців і практичний досвід

Онлайн-презентація «Методика усноісторичного дослідження» (к. і. н. Оксана Дрогобицька, доцентка кафедри етнології і археології ПНУ, членкиня Народного університу громад ім. П. Ісаїва)

Онлайн-презентація «Методика усноісторичного дослідження»

«Уникаймо мовних “бур’янів”» – лекція-практикум  (лектор – філолог, викладач-методист Івано-Франківського фахового коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника – Ярослава Іванівна Івасів).

Онлайн-презентація з досвіду краєзнавчої роботи: проект «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє творить» https://www.youtube.com/watch?v=eemnGxkauKw

Онлайн-презентація з досвіду розбудови громадського простору  в одній із громад Івано-Франківської ОТГ: громадський простір Крихівців https://drive.google.com/file/d/1JoWl_N62b8Pjl4YXE5eS4BaWXoK_6eQP/view?ts=6125e7a1

Інтерактивний громадський науковий та культурний центр  «УСЕСВІТ ГРОМАД»

https://krykhivtsi.if.ua/usesvit-hromad.

Онлайнлекція-тренінг «Комунікативні технології в умовах формування деліберативного/дорадчого суспільства» (член Народного унверситету громад – к. і. н. Віра Іванівна Кудлач – доцент кафедри суспільних наук  Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу)

https://www.youtube.com/watch?v=nDr1Z8xshKw

Учасницька модель проєктів «РЯТУВАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ» у науковому краєзнавстві та історичній регіоналістиці: тези науковців і практичний досвід

Народний університет громад імені Петра Ісаїва пропонує для всіх зацікавлених слухачів публікацію «Учасницька модель проєктів “РЯТУВАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ” у науковому краєзнавстві та історичній регіоналістиці: тези науковців і практичний досвід» (лектор Народного університету громад  ім.П.Ісаїва – Олег Жерноклеєв, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника). Нещодавно, за сприяння міського голови Руслана Марцінківа, розпочато роботу над реалізацією інтеграційного проекту  «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА: ВІХИ ТИСЯЧОЛІТЬ ТА СУЗІР’Я ІМЕН». Сподіваємося, що для членів команди, яка приступає до практичної реалізації цікавого проєкту, ці матеріали слугуватимуть свого роду науково-методичною та теоретичною підготовкою.

Олег Жерноклеєв

Учасницька модель проєктів «РЯТУВАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ» у науковому краєзнавстві та історичній регіоналістиці:

тези науковців і практичний досвід

У цьому розділі видання ми опиратимемося на результати досліджень відомих зарубіжних і вітчизняних історіографів Еви Доманської[1], Ярослави Верменич[2] та наш краєзнавчий досвід, напрацьований упродовж 20-ти років.

Зокрема, у 2018 р. побачило світ фундаментальне історико-краєзнавче дослідження «Град над Сагою: Літопис села Чортовець»[3]. Презентація видання, з ініціативи «Всеукраїнського товариства «Просвіта», відбулася у Києві в Національному музеї Тараса Шевченка 21 листопада 2018 р. Проєкт відобразив скарби історико-культурної спадщини покутського поселення у книзі на 716 сторінок великого формату, компакт-диску з 500 світлинами та кадрах 40-хвилинної кінострічки. На презентації, яка викликала значний суспільний резонанс, пролунали слова: «Після виходу цієї праці краєзнавство буде поділятися на періоди: до «Граду над Сагою» і після нього». Кропітка 10-літня праця авторського колективу отримала високу оцінку у виступах голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, народного депутата України багатьох скликань, відомого українського політика й громадського діяча – П.М.Мовчана, завідувача відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України Національної академії наук України, професора О.Є.Лисенка, ректора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, професора І.Є.Цепенди, письменника, поета, видавця, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, літературного редактора видання Ю.Г.Буряка, віце-президента Національної академії мистецтв України В.Д.Сидоренка, доктора історичних наук І.Б.Гирича та ін.

За два роки потому, 2020 р. вийшов друком літопис «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить»[4], який визнано переможцем обласного конкурсу «Краща книга Прикарпаття 2020» в номінації «Народознавство, краєзнавство». Написаний на значній першоджерельній базі, з використанням архівних документів, періодики, усної історії, а також матеріалів археології, лінгвістики, етнографії тощо, літопис містить 934 кольорові ілюстрації, у т. ч. карти. У роботі над цими проєктами нам суттєво допомогли парадигми та підходи, напрацьовані в попередні роки прикарпатськими науковцями при підготовці ґрунтовних, колективних ілюстрованих видань з регіональної історії під керівництвом професорів Миколи Кугутяка, Володимира Грабовецького, Василя Марчука, Володимира Великочого та інших[5], а також наш скромний досвід участі в їх реалізації.

Відома американська історіограф польського походження Е. Доманська назвала таку історію “рятувальною історією”. Кого або що вона рятує? Чи рятує вона нашу історичну спадщину від забуття? Мабуть, але не тільки. Чи рятує вона сьогодення від викликів, які стоять на порядку денному? Теж, мабуть, але не тільки.

Завдання будь-якої історії –  пояснювати сьогодення, але насправді саме така локальна місцева історія рятує наше майбутнє через свою формативну функцію, вона формує нові покоління, виховує на прикладах з історії, вона прививає справжні глибинні цінності, наші ключові переконання, виходячи з яких ми діємо в різних ситуаціях, виходячи з яких ми вирішуємо  проблеми, що постають перед нами в житті. Виховує молоде покоління на цих історичних прикладах[6].

Тому й назва нашого проєкту, який ми презентуємо і над яким розпочинаємо роботу, – «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА:  ВІХИ ТИСЯЧОЛІТЬ ТА СУЗІР’Я ІМЕН». Говорячи про сузір’я імен, ми говоримо як про наших відомих генетичних предків та інтелектуальних попередників, уродженців теренів, так і про творення свого роду пантеону ОТГ. Адже на теренах малої батьківщини відбувалось становлення непересічних особистостей – учасників Української революції початку ХХ ст., у т. ч. працівників державних органів ЗУНР, вояків УСС і УГА, діячів українського руху 1920–1930-х років, національно-визвольної боротьби ОУН і УПА з радянським режимом у 1940–1950-х. Залучення до команди провідного наукового співробітника Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Петра Ганцюка, сподіваємось дозволить суттєво доповнити пантеон учасників національно-визвольних змагань та вивести із забуття чимало їх імен.

За Е. Доманською: «Аналіз еволюції ідеї рятувальної історії веде до висновку, що вона пов‘язана передусім з порятунком майбутнього. Ця перспектива майбутнього спричиняється до того, що рятувальна історія стає чимось більшим, ніж проект – вона стає візією» (тут і далі виділення в тексті цитат наші. – О.Ж.)[7].

До участі в нашому спільному проєкті покликані насамперед старости, які є не просто представниками, а говорячи сучасною мовою лідерами живих громад, і як ніхто інший розуміють важливість історії громад у сенсі «порятунку майбутнього». Сільський голова с. Крихівці 2015–2020 рр.  Мирон Миколайович Гаргат на презентації літопису села влучно зауважив: «Пройдуть роки, десятиліття, віки, тисячі років, вийдуть із ладу водопроводи й каналізаційні системи, осиплються споруди, а ця праця, ця робота залишиться на віки – і майбутні покоління будуть вдячні». На презентації книги заступник голови Крихівецької сільської ради  в 2015–2020 рр., а нині староста Крихівецького старостинського округу – Надія Ярославівна Фотуйма подякувала авторам «за втілення мрії багатьох крихівчан, які чекали на докладне краєзнавче дослідження про рідне село»[8]. Із 19-ти населених пунктів, які ввійшли до Івано-Франківської ОТГ, 8 не мають на сьогоднішній день написаних історій. Сподіваємося, що нам, відповідальним упорядникам і членам редакційної колегії, вдасться втілити в узагальнюючому виданні їх мрію в життя. Що ж дасть цей проєкт іншим населеним пунктам та всій ОТГ загалом?

«РЯТУВАЛЬНА ІСТОРІЯ» – її суть та актуальність спочатку викладаємо тезами однойменної статті Е. Доманської.

«Рятувальна історія перетворюється на елемент реституційної, регенераційної, підтримуючої та афірмативної гуманітаристики»[9]. Адже вона впливає на «зростання свідомості», так чи інакше змінює ставлення людей до інших, до природи, рідних теренів…

         РЯТУВАЛЬНА ІСТОРІЯ – ІСТОРІЯ АФІРМАТИВНА. Засадничою зміною є відхід від концепції травми. «Історія рятувальна як афірмативна історія відходить від постмодерністських зацікавлень катастрофою, кінцем світу, загибеллю виду/видів, травмою, жертвою, стражданням, пусткою, тишею та виключенням. Це проект, створений «наперекір часам» („in spite of the times”), незважаючи на негативний характер подій, які почалися в минулому і відбуваються сьогодні (сьогоднішня історія як дистопія). Це «позитивна історія», зорієнтована на майбутнє (потенційна історія), що будує такий образ минулого, який створює потенціальність (тобто співтворить суспільний «горизонт очікувань») (horizon of expectations), за визначенням Райнгарта Козеллека) для майбутнього. …В афірмативній історії йдеться про підтримку, надання влади, стимулювання розвитку, будування простору для творення і розвитку індивідуальної та колективної ідентичності; про творення простору потенціальності (potentia) для дій, які спричиняються до осягнення можливих форм співіснування для поділених індивідів і колективів. Цей проект також спрямований на ідею зміцнення суб‘єкта та спільноти»[10].

РЯТУВАЛЬНА ІСТОРІЯ – ІСТОРІЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНА. «Це також оповідь про людей, які живуть у суперечностях і сірих зонах щоденних пізнавальних і моральних дилем та намагаються відповісти на універсальні питання про людину, життя, свободу, відповідальність, правду, насильство, сакрум – які щоразу постають у новому контексті. Історія рятувальна як історія екзистенціальна приймає перспективу суб‘єкта, яка, як пише Пьотр Філіпковський, «намагається розпізнати не лише людину в історії, але також історію в людині». Одна з її цілей – показати, яким чином «звичайні люди є незвичайними»[11].

         У фокусі її уваги перебуває реальна людина, «що діє у конкретному суспільно-політичному оточенні та належить до конкретної спільноти і чий спосіб бачення світу та минулого обумовлений місцем приналежності цього суб‘єкта, точкою його перебування. У цьому сенсі рятувальна історія є різновидом «локалізованого знання»…, яке має емансипаційний політичний потенціал, а також важливий етичний вимір… вона повертається до дискусії на тему ролі індивіда в історії і до оповіді про героїв, якими є звичайні люди, часто вмотивовані ідеалістичною місією побудови нового світу та/або відбудови старого…»[12].

Літературний редактор літопису «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить», викладач-методист Івано-Франківського коледжу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника,  філолог,  майстер поетичного слова,  активна громадська діячка Ярослава Іванівна Івасів, зокрема, на презентації сказала: «Коли мені запропонували стати літературним редактором цього видання, я ні на хвилину не вагалася, адже під час роботи… змогла доторкнутися до віків, творених моїми предками, перейнятися багатогранністю століть і збагнути велич долі кожного…»[13].

         Директор Крихівецького ліцею Світлана Іванівна Каспрук: «Після проведення таких студій багато мешканців громад відкриють для себе, сподіваємось, чимало нових незнаних сторінок з історії малої батьківщини, можливо навіть родини… [та розповідає про члена родини, який загинув у в’язниці з тавром «зрадник батьківщини», але завдяки історичному дослідженню справедливість була відновлена]. Особливо важливою ця книга є сьогодні, коли жителями нашого села стало багато людей з інших районів і навіть інших областей. Таке видання дасть змогу зберегти свою своєрідність і автентичність. І не тільки зберегти, а ознайомлювати молоде покоління із історією рідного краю. Саме книга про рідне село дасть змогу нам, педагогам, створити таку атмосферу, щоб діти вивчали історію рідного краю, знали її і пишались історією своєї малої батьківщини. Цього року в школі буде діяти гурток із краєзнавства, де діти вивчатимуть історію Крихівців»[14]. Все це в повній мірі стосується й інших населених пунктів ОТГ.

         Рятувальна історія необхідна суспільству «для зміцнення суб‘єктності та відчуття впливу індивіда і груп на зміни, що відбуваються довкола»; «для творення та відбудови відносин у спільноті»;  «для формування емпатії та морального імпульсу»; «гуманітаристика повинна визволяти та відкривати індивідуальну та спільнотну суб‘єктність; підтримувати почуття креативності; мотивувати на подолання власних слабкостей, гуманізувати, тобто виховувати»[15].

Для людини загалом характерна ідея певної автономності від держави, але одночасної включеності її в «громаду» як оптимальне для неї суспільне середовище. Лейтмотивом роботи у сфері наукового краєзнавства є крилаті слова М. Лілієнблюма: «Фундамент країни – це люди і поселення, а держава – це лише дах».

Преподобний о. Йосафат Бойко, ВС, член Курії Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ, синкел у справах монашества, ігумен Спільноти Святого Папи Івана Павла ІІ, парох парафії Святих Рівноапостольних Кирила і Методія (Крихівці-Долина): «Кожна книга, яка має життя, вона має свою цінність. Бо завжди знайдуться люди, які її прочитають і скористають для свого життя. Ми завжди чуємо такий вислів: «Не варті майбутнього ті, хто не знає свого минулого». … Хочу побажати жителям наших парафій, щоби ця книга була в кожній хаті. І щоб кожен житель Крихівців зробив зусилля відкрити цю книгу і прочитати. Щоб ми в родині навчились досліджувати історію й пізнавати. Наше завдання –  вивчати минуле, щоби бути гідними наступниками нашого майбутнього»[16].

         Отець Микола Мазурик, сотрудник Храму Успіння Пресвятої Богородиці (с. Крихівці): «Ця книга – своєрідна Біблія села – це історія села. Ми надіємося, що ця книга буде в кожній домівці, надіємося, що наступні покоління будуть черпати з неї й доповнювати цю книгу. Ця книга немов та Біблія Старого Завіту [перше видання]. Надіємося, що за кілька років ця книга буде доповнена і перевидана…»[17].

РЯТУВАЛЬНА ІСТОРІЯ – ЦЕ  ІСТОРІЯ ПОТЕНЦІЙНА. Вона «пов‘язана передусім з порятунком майбутнього», що має «багато спільного з концепцією потенційної історії (potential history)»[18]. «Ідеться радше про взаєморозуміння і пробачення. Тому її головна мета – поєднання, а головне завдання полягає у віднайдені у минулому нереалізованих можливостей як необхідної передумови для творення іншого майбутнього»[19]. У цій площині вона «вписується у помітний у сучасній гуманітаристиці та соціальних науках процес перенесення наголосу з досліджень конфліктів на дослідження співпраці, співіснування, добросусідства та приязні. Не лише конфлікт (війна, підкорення), але також (а може і передусім) співпраця та базоване на ній співіснування різних етнічних, культурних, релігійних груп (хоча, звісно, це співіснування і не безпроблемне), стають чинниками, що урухомлюють історичний процес. … У цьому контексті рятувальна історія … стає своєрідною лабораторією, яка показує умови такого співіснування та спільного замешкування світу. Тут не йдеться, однак, про просування наївних ідей поєднання та консенсусу, але про роздум на тему того, як історичне знання, що показує умови співіснування людей, народів, спільнот, суспільних груп у минулому, може допомогти будувати знання про життя разом»[20].

         РЯТУВАЛЬНА ІСТОРІЯ – ЦЕ У ПЕРШУ ЧЕРГУ ІСТОРІЯ ЛОКАЛЬНА. Тобто історія, де особливий наголос робиться на реконструкції та плеканні локальної історії. Вона передбачає мультидисциплінарний підхід до дослідження минулого, головним завданням якого є пошук, збереження та удоступнення неіснуючих, пропущених або витіснених з великої Історії і часто забутих фрагментів минулого, та документація їхніх різноманітних слідів[21].

Адже існує й т. зв. проблема «пізнавальної справедливості», по яку теж говорить Е. Доманська. Проілюструвати її можна, серед іншого, і на традиційній зарубіжній історіографії освоєння наших теренів та перших писемних згадках. Тут ми можемо згадати про такі аспекти, як колонізацію краю Річчю Посполитою та про існування тут лише хащ до приходу «цивілізаторів»; про трактування перших писемних згадок як дат заснування поселення, від яких чомусь і далі рахуємо століття, сперечаюсь в одиницях, відкидаючи часом тисячоліття. Окрім того, наші терени як порубіжжя завжди були лакомим шматком для всіх прикордонних держав, у яких є достатньо «теорій» і «фактів» для виправдання тих чи інших форм зазіхання. Поки не використали історію черговий раз як інструмент для «пізнавального імперіалізму», треба самим заглиблюватися й вивчати свою історію.

Перші писемні згадки жодною мірою не можна вважати датами виникнення поселення, оскільки поселення на той час уже існували, і ці дати абсолютно не відтворюють їх тисячолітню історію. Ми цілком згідні з науковцями, які порушують питання про те, що практика відліку існування населеного пункту від першої (підкреслюємо, відомої на сьогодні) писемної згадки, є помилковою (похибка може йти на століття й навіть тисячоліття, що підтверджує археологія), а часом і політично заангажованою, пов’язаною з іноземною колонізацією земель. «Якщо хочемо жити у більш справедливому та інклюзивному світі, то потребуємо не лише політичної та економічної деколонізації, але також – і, можливо, передусім – пізнавальної деколонізації», – слушно зауважує Е. Доманська[22].

         Проілюструємо це яскраво на прикладі Крихівців. Марія Вуянко – завідувач відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею, із виступу на презентації видання «Крихівці/Крехівці: корінні, що воскрешає, оживляє, творить»: «При підготовці цього видання ми з авторами неодноразово  вели мову про археологію, неодноразово ходили в експедиції, обстежували і поля, і русла давніх річок, і долину Бистриці, і центральну частину Крихівців. І звичайно, що все це є у цій книжці… Це видання – це свого роду історичний подвиг, це є метрика для Крихівців від давніх часів аж до сьогодення… Це рідкісний варіант фахового підходу до написання історії села. Але починається все ще з найдавніших часів (а не з 1427 чи 1441 р. – дат відомих перших писемних згадок – О.Ж.), з часів неоліту [6 тисячоліть тому]. Якраз в околицях села було виявлено багато знахідок. У центральній частині міста є великі трипільські поселення, це в районі Катедрального собору. А тут, у Крихівцях, теж вирувало життя в часи неоліту, і якраз археологічні знахідки нам про це засвідчують»[23].

Ева Доманська говорить про тенденцію, коли т. зв. «”периферії” все виразніше претендують на статус важливих осередків творення знання»[24]. Тому в проєкті написання історії Івано-Франківської ОТГ ми запропонували селам, які увійшли до ОТГ, бути не т. зв. «периферіями», чи мовчки перетворитись з часом на «спальні райони» чи фешенебельні пригороди, а стати осередками творення знань з історії ОТГ. Заявити дослідженнями, що населені пункти не просто «включили/приєднали/добровільно увійшли», а цей процес має історичні коріння, нашу спільну минувшину. Оскільки, задовго до заснування міста в ХVII cт., на наших землях навколо були поселення. Вони, включені до Івано-Франківської ОТГ, привносять тисячоліття до історії міста. Така концепція закладена в побудову проєкту. Згідно з проєктом розділу «Віхи 40 тисячоліть: від перших дописемних джерел – до перших відомих  письмових згадок – і до сьогодення», вона виглядає таким чином:

ВОВЧИНЕЦЬ (із 35–10 тис. до н.е., археологія)

• • ПІДЛУЖЖЯ (із 35–10 тис. до н.е., археол.)
  • ПІДПЕЧЕРИ (із 15–5 тис. до н.е., археол.)
  • КРИХІВЦІ (із 4 тис. до н. е., археол.)
  • ЧЕРНІЇВ (із 3-2 тис. до н. е., археол.)
  • БРАТКІВЦІ (із 1 тис. до н. е., археол.)
  • КАМІННЕ (к. ІІ – поч. V ст. н. е., археол.)
  • ДРАГОМИРЧАНИ (1378 р., писемні джерела)
  • ДОБРОВЛЯНИ (1378 р., писемн.)
  • УГОРНИКИ (1378 р., писемн.)
  • РАДЧА (1383 р., писемн.)
  • БЕРЕЗІВКА (1423 р., писемн.)
  • ХРИПЛИН (1436 р., писемн.)
  • ТИСМЕНИЧАНИ (1437 р., писемн.)
  • КОЛОДІЇВКА (1461 р., писемн.)
  • МИКИТИНЦІ (1568 р., писемн.)
  • УЗИН (1578 р., писемн.)
  • ЧУКАЛІВКА (1652 р., писемн.)

Ще задовго до створення ОТГ, перший український історик міста Станиславова Петро Ісаїв окреслив краєзнавчу концепцію  Станиславова, у якій перша частина – це історія теренів: «Місто Станиславів засновано досить пізно, бо аж 1662 року. Одначе перед тим, з найдавніших часів, існувала територія, земля, на якій це місто засновано. Тим то цю статтю поділю на дві частини: І. Історія території. ІІ. Історія міста»[25].

Тому процес створення Івано-Франківської ОТГ вважаємо не тільки результатом адміністративної реформи з укрупнення, це  – повторення спіралі історії, але вже на вищому щаблі. Розуміння цього дають лише історичні знання, засновані на дописемних джерелах, результатах археологічних досліджень. Тому кожен із населених пунктів має вагомо заявити про тисячоліття та про основні важливі віхи історії. У цьому нам допоможуть археологи: завідувач відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею Марія Вуянко; старший викладач кафедри етнології і археології факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігор Кочкін. Плануємо провести уточнення координат розташування археологічних пам’яток, раніше виявлених і внесених до Державного реєстру[26], та археологічні розвідки в необстежених місцях. Важливо встигнути, оскільки сучасна забудова швидкими темпами знову накриває історичні пласти навіки. Також важливими є збір місцевих легенд, топонімічні студії та результати комплексних історичних досліджень.

         Загалом проведення ґрунтовних студій із тисячолітньої історії теренів всіх населених пунктів нинішньої Івано-Франківської територіальної громади, з метою підготовки науково-краєзнавчого дослідження, дозволить простежити основні віхи поступу автохтонного населення краю, починаючи не з ХVII ст. н. е. (як попередні видання з історії Станиславова/Станіслава/Івано-Франківська), а принаймні за тисячоліття до перших писемних згадок.

Ми впевнені, що кожний із населених пунктів привносить не тільки тисячоліття давньої історії, археологічні скарби, але в кожному з них відкриються для всіх мешканців ОТГ важливі сторичні віхи та події. Проілюструємо це на прикладі Крехівців.

Важливо знати, що розташовані з давніх-давен на перехресті важливих торговельних шляхів Крехівці на початку XVII  ст. згадуються в документах як містечко. Тому згодом не випадково у великого коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Ревери Потоцького виник задум будівництва могутньої фортеці на цьому місці, де перетиналися старі відомі торгові шляхи. І коли Станиславів одержав від короля Яна Казимира королівський привілей на проведення ярмарків, найчисленніша група купців була на відомій у Європі торговиці «Під звіринецькою дібровою». І ця одна з основних і найбільших торговиць була розташована на історичних теренах Крехівців (там, де нині вул. Дорошенка та ін.). Самим Крехівцям розвинутися в міське поселення сповна  завадив політичний фактор. Адже дідичем Крехівців був український шляхтич, соратник Богдана Хмельницького Іван Креховецький, а власниками сусіднього Заболоття, на місці якого постав Станиславів, – польські магнати Потоцькі. Можна навіть припустити, що в силу несприятливих для місцевого населення політичних обставин та за умов іноземного панування Станиславів Потоцького перебрав на себе естафету міського поселення, використав та реалізував міський потенціал Крехівців – автохтонного давнього поселення на руському праві, яке пройшло цей шлях із давніх-давен і до початку ХVІІ століття самостійно[27].

На наше глибоке переконання, представлений підхід до написання історії населеного пункту – це не просто краєзнавство, це наукове краєзнавство – як за обсягом опрацьованих джерел, так і за глибиною їх опрацювання.

Голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, Почесний краєзнавець України, багаторічний директор Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, д-р філософії Михайло Юрійович Косило у виступі на презентації видання з історії Крихівців підкреслив: «Це, на перший погляд, звичайна історія звичайного села, а насправді – незвичайна історія незвичайного села… Краєзнавство як наука – це комплексне науково-дослідне вивчення окремої території. І ось ця книжка може слугувати прототипом такого комплексного науково-дослідного вивчення окремої локальної території… І якщо слідувати логіці цієї думки, треба наголосити на тій великій джерельній базі, яка використана при підготовці цього унікального видання. Тут практично є все, що класична краєзнавча наука використовує у своїй діяльності: і писемні джерела, й історіографія, і значний пласт архівних матеріалів, і усні оповіді мешканців, очевидців, співучасників подій, що відбувалися на теренах та ін. І тому це видання – унікальне, і тому, це село – унікальне, бо воно має таких жителів, які творили і створили цю історію, і має таких науковців, які описали цю історію і подали нам у такому презентабельному вигляді»[28].

Реалізуючи наш проєкт, беремо до уваги тези провідного вітчизняного теоретика в галузі історичної регіоналістики, д-ра іст. наук, професора, члена-кореспондента Національної академії наук України Ярослави Верменич: «Варто звернути увагу на ті особливості історичного краєзнавства, які створюють йому переваги перед іншими формами історичних досліджень. На наш погляд, вони полягають: у специфічних просторових формах організації конкретного матеріалу і чіткій локалізації об’єкта дослідження; у максимальному наближенні до суб’єкта історичного процесу – людини – в її природному та соціокультурному оточенні і можливості відтворювати події «по гарячих слідах»; у майже необмежених евристичних можливостях (пошук нових джерел у місцевих архівах, місцевій пресі, розширення їх кола за рахунок усних оповідей, опитувань, анкетування, використання особистих спостережень тощо); у використанні здобутків і дослідницьких методів суміжних галузей знання – історичної географії, етнографії, топографії, демографії, соціолінгвістики тощо; у практично необмежених можливостях заглиблення у конкретні пласти історії – з деталізацією, яка іншим галузям історичного знання не завжди доступна; у залученні до пошуку нових джерел та дослідження пам’яток широкого кола ентузіастів – студентів, учнів – і оптимізації в такий спосіб підготовки нової зміни; у вихованні патріотизму на конкретних справах»[29].

         «Краєзнавство здатне стати наймасовішим різновидом науки. Водночас воно вносить у оточення людини високий градус духовності, без якого індивід не може усвідомлено існувати. Краєзнавство береже екологію культури, без якої неможливе культурне, духовне життя. Пам’ятки культури не повинні просто зберігатися – поза людським знанням про них вони руйнуються. Завдяки краєзнавству культура стає дійовою, «працюючою»[30]. Краєзнавця цікавить археологія і етнографія, історія міст і сіл та їхнє архітектурне обличчя, історична екологія й історична демографія, стан тієї чи іншої пам’ятки і долі відомих і невідомих діячів науки і культури.

Проєктом передбачено публікації у виданні по кожному населеному пункту інформації та світлин про пам’ятки, які віднесені до «Зводу пам’яток історії та культури України»[31] та активізацію на місцях пам’ятко-охоронної діяльності, комплексного вивчення й дослідження нерухомих пам’яток, ознайомлення з культурним багатством теренів ОТГ загалом. Важливо, щоб про ці пам’ятки знали, у т. ч. підростаюче покоління, ними опікувалися старости округів, представники громадськості, за необхідності з  підключенням відповідних управлінь архітектури та ін. І цю роботу дійсно є потреба оживити!

«Рятувальна історія приділяє велику увагу презентації матеріальних і природних об‘єктів, визнаних пам‘ятками локальної спадщини… Важливим дослідницьким матеріалом для неї є індивідуальна і колективна пам‘ять, місця пам‘яті, локальна культурна і природна спадщина. Популяризуючи ідею відкритої історії, що твориться для потреб локальних спільнот, рятувальна історія виходить поза академічне середовище, переказуючи і віддаючи досліджене, проінтерпретоване і візуалізоване минуле її справжнім власникам, тобто її співтворцям. Під цим кутом зору, вона посилює розуміння історії як інтегруючого знання, що твориться не лише для науковців»[32].

У властивому, вузькому розумінні історичне краєзнавство – це «підсистема історичної локалістики, орієнтована переважно на освоєння масиву місцевих джерел. У широкому сенсі це також підтримуваний державою соціальний інститут із власною інфраструктурою й інформаційною системою, педагогічно-просвітницький рух, підпорядкований завданню пошуку і вдосконалення механізмів передачі історичної пам’яті, підтримання в суспільстві атмосфери поваги до культурної спадщини. Серед функцій краєзнавства не останнє місце займає функція соціально-історичного інформування шляхом збільшення обсягу актуалізованого історичного знання, яке циркулює в суспільстві. А отже, воно є потужним інструментом патріотичного виховання. Навчальне краєзнавство умовно поділяється на вузівське та шкільне; в його структуру можна включати і туризм – у тій, зрозуміло, мірі, в якій він виконує освітні й виховні функції. Історичне краєзнавство є, таким чином, доволі специфічною, синтетичною галуззю соціогуманітаристики. Галуззю, що спирається водночас і на природознавчий, і на історичний, і на мистецтвознавчий фундамент, що має власні, притаманні лише їй засоби впливу на суспільну свідомість. Галуззю, яка водночас є рухом – із своїми організаційними і науковими структурами, своїми методами впливу на суспільну свідомість»[33].

«Від інших форм і методів історичного пізнання краєзнавство відрізняє «прив’язка» до території і специфічний інтерес до географічних умов, соціальних відносин, місцевих традицій, біографістики. Об’єктом у історичному краєзнавстві є історія реального чи умовного «краю» – як правило, регіональної одиниці середнього рівня, але також і окремих населених пунктів, вулиць, фабрик і заводів, пам’яток містобудування, історії та культури. Предметом – визначення місця і ролі локальних подій і окремих постатей у перебігу історичного процесу у конкретній місцевості. Вивчення у певному просторовому і часовому вимірі взаємодії людини і природи, історії поселень, історії населення, історії виробничої діяльності, історії культури й духовності дає змогу дійти до таких глибин, які є практично недосяжними в інших сферах історичного пізнання. Специфіка краєзнавства полягає у тому, що воно … руйнує бар’єри між професійною наукою і аматорами-ентузіастами. Внаслідок своєї масовості краєзнавство водночас є і засобом накопичення інформації, і каналом її розповсюдження. Воно підтримує суспільний інтерес до історії не лише в місцевому соціокультурному середовищі, але й на всіх рівнях освіти, засобами музейництва, туризму тощо. Для сотень і тисяч закоханих у свою справу людей краєзнавство не професія, а покликання, стан душі, і не випадково російський теоретик краєзнавства С. Шмідт був схильний ставити знак рівності між краєзнавством і краєлюбством. За ступенем і якістю поширеності у суспільстві краєзнавчих знань можна судити про рівень культури краю, мікроклімат його суспільного життя. Зрештою цей ступінь дає уявлення і про менталітет певного регіону, і про регіональну ідентичність»[34].

ВИСНОВКИ. ОСНОВНЕ УЗАГАЛЬНЕННЯ

 ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПРОЄКТ 2022–2024 рр.

 «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА: ВІХИ ТИСЯЧОЛІТЬ ТА СУЗІР’Я ІМЕН»

 СТАВИТЬ ПЕРЕД СОБОЮ ТАКІ ЗАВДАННЯ:

• підготовку ювілейного видання «Івано-Франківська об’єднана територіальна громада: віхи тисячоліть та сузір’я імен. Том І» (до 5-ої річниці створення Івано-Франківської ОТГ, яка буде відзначатись 09.10.2024);
• активізацію в громадах пам’ятко-охоронної діяльності, комплексного вивчення й дослідження нерухомих пам’яток, ознайомлення з культурним багатством теренів загалом (завдяки публікації у виданні по кожному населеному пункту ОТГ інформації та світлин про пам’ятки, які віднесені до «Зводу пам’яток історії та культури України»);
• роботу над уточненням координат розташування пам’яток, внесених до «Державного реєстру пам’яток археології Івано-Франківської області» (взятих на облік під охорону рішенням облвиконкому №9 від 24.01.1989), позначення їх розташування на місцевості та карті, задля збереження від знищення, та проведення нових археологічних експедицій;
• ознайомлення мешканців всієї Івано-Франківської ОТГ із віхами її історії, незнаними сторінками тисячолітньої історії теренів нинішньої ОТГ, важливими подіями, визначними пам’ятками археології, історії й культури та видатними діячами, іменами та постатями кожної із 18-ти громад, які у 2019–2020 рр. увійшли до ОТГ зі своїм багатим минулим та цікавим сьогоденням, активізацію наукових студій у дослідженні нових сторінок та відкритті нових імен, дослідження місць пам’яті, у ч. ч. некрополів;
• паралельний збір експонатів, світлин, документів, артефактів та свідчень усної історії для експозиції «З історії адміністративних громад Івано-Франківської ОТГ», яка буде розміщена в одній із сферичних зал Інтерактивного громадського наукового та культурного центру «УСЕСВІТ ГРОМАД» (де кожній із громад буде виділено один із секторів), та «ЗАЛИ ІМЕН», де буде створено галерею портретів відомих вихідців із населених пунктів ОТГ, які прославили свої села, Прикарпаття, Галичину й Україну.
• Проведення ґрунтовних студій із тисячолітньої історії теренів всіх населених пунктів нинішньої Івано-Франківської територіальної громади, з метою підготовки до публікації науково-краєзнавчого дослідження з історії теренів, яка сягає близько 40 тисячоліть, дозволить простежити основні віхи поступу автохтонного населення краю, починаючи не з ХVII ст. н. е. (як попередні видання з історії Станилавова/Станіслава/Івано-Франківська), а з 35–10 тисячоліття до Різдва Христового, відтворити основні й найбільш важливі історичні події, відкрити чимало яскравих, незвіданих і таємничих сторінок. Оскільки на сьогоднішній день відсутнє докладне краєзнавче дослідження як із найбільш раннього періоду історії міста Івано-Франківська, так і 8-ми сіл ОТГ, пропоноване видання могло б допомогти заповнити ці прогалини в історіографії загалом.
• Через історичне пізнання одне одного, пошуку історичних взаємозв’язків минулого можна якнайшвидше налагодити процес взаємозближення, становлення тісних взаємозв’язків в умовах сьогодення між всіма населеними пунктами ОТГ.
• Спільна робота в рамках проєкту представників адміністрації старостинських округів/старост, культосвітньої та громадських еліт різних сіл (директорів Народних домів, завідувачів бібліотек, вчителів історії, представників ЗМІ, колективів культури та громадських об’єднань, музеїв, місцевих краєзнавців, народознавців, громадських діячів) сприятиме налагодженню процесу соціальної інтеграції, об’єднання зусиль, обміну досвідом, взаємодопомоги, взаємозбагаченню, заради збереження традицій минулого та поступу новоствореної Івано-Франківської територіальної громади на фундаменті історичних традицій тисячоліть.

 Перспективи подальших студій (Епілог). У пропонованому проєкті ми як автори-упорядники абсолютно не претендуємо на вичерпність. Ми не виключаємо, що «проект рятувальної історії може допомогти ідентифікувати … пласти локального знання, які в майбутньому можуть допомогти народити … альтернативи»[35]. Тобто проведемо максимальний пошук, збір і узагальнення у 8-ми селах, де зовсім немає краєзнавчого видання, а також для тих сіл, які вивчені недостатньо. У майбутньому, можливо, там далі справа продовжиться й до детальних, масштабних літописів. Наше дослідження буде свого роду пілотним, з одного боку, протестує напрацювання, напрямки, вкаже на сильні та слабкі сторони, додасть нові змісти, вкаже на можливості його розвитку в інших напрямках.

ФОРМУВАННЯ КОМАНДИ:

«Продукування знання завжди є справою спільноти .., – вважає історіограф Ева Доманська, –  і хоча зазвичай пише/творить одна особа, вона залежить від праці та натхнення, що приходять від багатьох інших людей (і нелюдських чинників), які впливають рівною мірою на тему дослідження, розуміння проблеми, та і на сам процес писання. Підтримуючи такий спільнотний підхід до будування знання, рятувальна історія також керується переконанням, що завданням дослідника-інтелектуала є будування та розвиток мереж (стосунків-асоціацій) між дослідниками з різних дисциплін, поколінь, світоглядів, статей, рас, класів, етносів тощо, поєднання і інклюзія, а не поділи та/чи виключення».

         Учасницька модель будування знання, яка стає все більш популярною, за  висновком Е. Доманської, «надає знанню практичної мудрості». «Рятувальна історія шукає знання про життя разом, намагаючись прищепити позитивне мислення, яке з критичною надією, що мотивує до дії, спрямовується у так само непевне майбутнє»[36].

НЕОБХІДНА КОМАНДА, тому що «рятувальна історія має мультидисциплінарний характер і черпає з традиції і методологічного доробку багатьох історичних субдисциплін: культурної і соціальної історії, історичної антропології, мікроісторії, усної історії, історії знизу та/або історії звичайних людей, візуальної та звукової історії… До методологічних практик, що їх вона охоче використовує, належать різноманітні дослідження випадків (case studies), польові дослідження, інтерв‘ю, порівняльні дослідження, мікроісторичний метод дослідження обставин (circumstantial research), а також методи вивчення літературних текстів і візуальних образів. Важливу функцію у рятувальній історії виконують нові медіа (дігіталізація джерел і представлення результатів досліджень в Інтернеті) як засоби, що збільшують ефективність…»[37].

Хотілося б ще раз підкреслити, що такі проєкти із серії «рятувальної історії» робляться саме за учасницькою моделлю. Тобто, ті люди, які  насправді є творцями цієї історії, вони також беруть участь у її написанні, через свої спогади, свідчення, світлини, через раритети свого побуту, матеріальну й духовну культуру. Вони беруть участь у цьому грандіозному проєкті, показуючи таким чином, що звичайні люди можуть бути незвичайними і, будучи багато в чому типовими, вони водночас є неординарними, і доля кожного з них, кожної родини, села, громади є насправді непересічною.

         Це очевидно, що ґрунтовні за змістом, всеосяжні та відповідно й масштабні за обсягом проєкти можуть бути реалізовані тільки на професійному рівні.  Але лише сукупність знань джерельної бази істориками-джерелознавцями, ретельність досліджень спершу історіографії питанні, а далі архівних джерел, збір нових усних свідчень, проведення археологічних експедицій і польових досліджень, досвід роботи краєзнавців  і допомога на місцях, дозволить прослідкувати основні віхи поступу упродовж кожного з населених пунктів, які увійшли в ОТГ зокрема. І не тільки прослідкувати документально, хронологічно, але й емоційно.

«Ну, що б, здавалося, слова,

слова та голос – більш нічого…

    А серце б’ється, ожива, як їх почує…»

         Так декламував на згадуваній презентації директор Народного дому с. Крихівці Івано-Франківської міської ради Іван Петрович Малик: «У моїх руках велике зібрання, скарб, надбання і титанічна праця… Спасибі всім, хто долучився до цього величного видання, яке залишиться на згадку нашим нащадкам. Творімо разом історію України!»[38].

КОМАНДА, ЯКА БУДЕ ЗДІЙСНЮВАТИ РЕАЛІЗАЦІЮ ІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЄКТУ

 КОМАНДА, ЯКА БУДЕ ЗДІЙСНЮВАТИ РЕАЛІЗАЦІЮ ІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЄКТУ

 КОМАНДА, ЯКА БУДЕ ЗДІЙСНЮВАТИ РЕАЛІЗАЦІЮ ІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЄКТУ

       Такі проєкти в процесі реалізації самі вже виконують інтегративну й інтегруючу функції, тобто, вони об’єднують громаду, бо це є не просто історія населеного пункту, це не просто історія території, це історія громади, спільноти людей. І він дарує цій громаді спільну історичну долю, забезпечуючи надію на краще майбутнє.

[1] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 129-144.

[2] Верменич Я. Історична регіоналістика VS краєзнавство: маркери дослідження мереж соціальної взаємодії в часі та просторі. Краєзнавство. 2018. № 3. С. 4-12.

[3] Соловка Л., Купчинський Б., Кучірка М., Чорнописький В. Град над Сагою: Літопис села Чортовець / Наук.ред. О.С.Жерноклеєв. К.: «Українські пропілеї», 2017. 716 с.

[4] Соловка Л., Жерноклеєв О. Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить. Івано-Франківськ: Фоліант, 2020. 784 с., іл.

[5] Прикарпаття: спадщина віків / Гол. ред. М.Кугутяк. Львів: Манускрипт-Львів, 2006. 568 с.; Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Ілюстрована історія / Автор ідеї, гол. ред. і кер. авт. кол. М.Кугутяк. Львів–Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2008. 524 с.; Покуття: Історико-етнографічний нарис / Автор ідеї та кер. авт. кол. В.Марчук, гол. ред. А.Королько. Львів: Манускрипт-Львів, 2010. 456 с.; Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ (до 350-річчя Івано-Франківська): монографія / Кер. авт. кол., гол. ред. В.Великочий. Івано-Франківськ – Львів – Київ: Манускрипт-Львів, 2012. 584 с.; Історія Івано-Франківська в ХХ – початку ХХІ ст. До 350-річчя міста Івана Франка / Кол. моногр. за ред. В.Грабовецького. Івано-Франківськ, 2012. 336 с. та ін.

[6] «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020). Репортаж із онлайн-презентації. Крихівецька родина. 2020. № 7 (34). С. 4.

[7] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 132.

[8] «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020). Репортаж із онлайн-презентації. Крихівецька родина. 2020. № 7 (34). С. 4.

[9] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 132.

[10] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 139-140.

[11] Там само. С. 137.

[12] Там само.

[13] «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020). Репортаж із онлайн-презентації. Крихівецька родина. 2020. № 7 (34). С. 5.

[14] Там само.

[15] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 142.

[16] «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020). Репортаж із онлайн-презентації. Крихівецька родина. 2020. № 7 (34). С. 5.

[17] Там само.

[18] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 134.

[19] Там само. С. 135.

[20] Там само. С. 135-136.

[21] Там само. С. 133.

[22] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 131.

[23] «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020). Репортаж із онлайн-презентації. Крихівецька родина. 2020. № 7 (34). С. 5.

[24] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 129.

[25] Петро Ісаїв: Історія міста Станиславова. Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен, 1975. Т. 1. С. 32.

[26] Державний реєстр пам’яток археології Івано-Франківської області. Івано-Франківськ, 2001. 179 с.

[27] Докл. див: Соловка Л., Жерноклеєв О. Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить. Івано-Франківськ: Фоліант, 2020.

[28] «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020). Репортаж із онлайн-презентації. Крихівецька родина. 2020. № 7 (34). С. 4.

[29] Верменич Я. Історична регіоналістика VS краєзнавство: маркери дослідження мереж соціальної взаємодії в часі та просторі. Краєзнавство. 2018. № 3. С. 9.

[30] Там само. С. 8.

[31] Пам’ятки історії та культури Івано-Франківська. Книга ІІ : Археологія, історія та мистецтво. Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», 2016.

[32] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 133-134.

[33] Верменич Я. Історична регіоналістика VS краєзнавство: маркери дослідження мереж соціальної взаємодії в часі та просторі. Краєзнавство. 2018. № 3. С. 8.

[34] Там само. С. 7-8.

[35] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 131.

[36] Доманська Е. Рятувальна історія. Ейдос. 2016–2017. № 9. С. 142.

[37] Там само. С. 134.

[38] «Крихівці/Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить» (Івано-Франківськ: Фоліант, 2020). Репортаж із онлайн-презентації. Крихівецька родина. 2020. № 7 (34). С. 5.