ХРАМ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Із найдавнішого повного переліку парафій, що функціонували в Галицькій землі – «Книги реєстру катедратика Львівської православної єпархії 1680–1686 рр.», відомо, що в Крехівцях чинною була церква Успіння Пресвятої Богородиці.
Крехівці належали до Станиславівського намісництва Галицького крилосу.
У подальшому церковна мережа розвивалася повільно, нові парафії виникали дуже рідко. Новацією в церковному устрої стала поява двох нових намісництв, у тому числі Богородчанського. Така структура Львівської єпархії зберігалася до 1721 року, коли намісництва було реорганізовано в деканати. Утім, сама реорганізація затягнулася до кінця 1737 р., а наявний церковно-територіальний устрій залишався незмінним до поділу Речі Посполитої в 1772 р.
У Крехівцях, як свідчать документи, діяла церква обряду русько-католицького «під титулом Внебовзяття Пресвятої Діви Марії заснована». У вівтарі церкви був образ Діви Марії.
Із Шематизму Львівської греко-католицької архієпархії за 1832 рік довідуємося, що в Крехівцях була греко-католицька церква Успіння Пресвятої Діви Марії. Кількість вірних на парафії обчислювалася загалом у 1347 душ, у тому числі в Крехівцях – 733. Крехівці належали до Станиславівського деканату.
У ХVІІІ ст. та, ймовірно, ще раніше церква розміщувалась на місці будинку, знаного як «резиденція крехівецьких парохів». І лише згодом, вважає З. Федунків, храм був зміщений на ділянку, де нині могила о. Івана Ісаєва.
Зведена й освячена в 1805 р. дерев’яна церква розміщувалася вже на місці, де нині на крихівецькому цвинтарі є могила багаторічного пароха села – о. Іоанна Ісаєва. Вірогідно між 1782 р. і 1805 р. стара церква занепала, і вже на іншому місці було побудовано нову. Саме цей дерев’яний храм на початку цвинтаря й згорів у період Першої світової війни в 1916 р. від попадання снаряду, оскільки на околицях у цей час велись важкі бої.
Під час пожежі чудом вціліли й залишилися неушкодженими царські ворота й дзвіниця. Нині саме ці царські ворота прикрашають храм. Із внутрішньої сторони на них є надпис: «Snycerz B. Klimowicz. 1873».
Також у Церкві збереглися два рукописні Євангелія старослов’янською мовою, окремі церковні документи та книги. Але в 1916 р. із церкви на потреби австрійської армії було вилучено дзвони.
Зі створенням у 1885 р. окремої Станиславівської єпархії, церква у Крехівцях, разом з іншими храмами й парафіями Станиславівського деканату, увійшла до її складу.
Після війни парафіяни взялись за побудову нової церкви, виставленої й освяченої лише в 1928-му. А в досить тривалий період –1916–1928 рр. – служби відбувались саме в парафіяльному домі, де проживав і священик.
Проект нової церкви, також із дерева, розробив у 1923 р. відомий львівський архітектор Лев Львович Левинський, який був автором близько 50-ти проектів церков Галичини. Фундамент нової церкви освятив 11 липня 1926 р. крилошанин о. Дмитро Стек, за дорученням єпископа Станиславівського Григорія Хомишина. Будівництво дерев’яної церкви в Крехівцях було завершене у 1928 році.
Адже 28 серпня 1928 р. на храмове свято Успіння Пресвятої Богородиці відбулося освячення нової церкви «під титулом Успенія Пречистої Діви Марії». У шематизмі клиру Станиславівської єпархії до 1939 р. назва храму – Церква Успіння/Успенія Пречистої Діви Марії. Нині Церква Успіння Пресвятої Богородиці – пам’ятка архітектури місцевого значення.
Новозбудований храм, престол та кивот освятив, за дорученням Станиславівського єпископа Григорія Хомишина, радник та референт Єпископської Консисторії – о. Антоній Войтіховський, парох Пацикова (нині – Підлісся).
Метричні книги церкви, як зазначено в шематизмах, були в церкві з 1785-го. У радянські часи в церкві вдалося приховати від конфіскації органами влади доволі чисельний архів документів із історії релігійного життя парафії, у т. ч. метричні книги.
За даними шематизмів Львівської архієпархії та видань «Шематизму греко-католицького кліру Станиславівської Єпархії» (із 1887 р.) можна простежити динаміку розвитку парафії Крехівці.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Крехівцях вважалася матірною, а Церква Святого Миколая в прилуччі Драгомирчани – дочірньою церквою матірної парафії Успіння Пресвятої Богородиці.
При церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Крехівцях у 1875 р. було створене Товариство Апостольства Молитви та «Братство тверезости». Основою його діяльності був «Статутъ брацтва воздержаности оть всякого паленого напою», підписаний єпископом Юліаном від Єпископського Ординаріату.
У 1901 р. «Братство тверезости», нараховувало вже 159 членів.
При церкві також діяло і «Сестринство тверезости», яке в 1902 р. об’єднувало 177 членкинь. У середині 1930-х років, крім «Братства тверезости», яке продовжувало діяти, при церкві також діяло ще «Товариство Апостольства Молитви в Злуці з Серцем Христовим» та парафіяльна читальня.
Заява пароха о. Івана Ісаєва на ім’я Уповноваженого Ради у справах РПЦ по області з проханням зареєструвати церкву Успіння Пречистої Діви Марії та парафіяльну громаду церкви, із наданням їй у користування храму, дому пароха та господарських будівель (стайня, стодола, пивниця, шпіхлір з возівнею і древітнею), датована 22 грудням 1946 роком, а зареєстрована громада була 26.12.1946.
Радянська влада все тримала на обліку: і список членів т. зв. «двадцятки» з їх власноручними підписами, мала анкети і дані на всіх членів церковної ради та ревізійної комісії, особові справи священиків тощо.
Паламарем був Ткачук Микола Федорович, 1877 р. н., який служив при креховецькій церкві паламарем із 1901 року.
І хоча церква в Крихівцях належала до РПЦ, але як свідчать протоколи її перевірки, ще в 1960-х роках зберігалось багато моментів у богослужінні за греко-католицьким обрядом. Зокрема, про це свідчить «Протокол з провірки» 18.06.1961 Церкви Успіння Богородиці в с. Крехівці Благочиння Станіслав, складений єпископським візитатором.
Друга радянська окупація краю принесла й відчутні зміни в релігійне життя краю. Було запроваджено декрет від 23.01.1918 «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви». Таким чином, були заборонені уроки релігії в школах. Під забороною опинилась і діяльність релігійно-просвітницьких товариств, у тому числі й парафіяльної читальні «Скала», яка діяла в селі.
Українській греко-католицькій церкві загрожувала ліквідація.
У часи катакомбної церкви вірні греко-католики збиралися на молитви в приватних оселях і в самих Крехівцях. Збереженню церкви в підпіллі сприяла відома священича родина Теодоровичів, з якої вийшли священики, монахині, ігумені монастирів, серед них – мати-ігуменія Моніка Полянська. Зокрема, підпільні Служби Божі проходили в Крехівцях в обійсті Миколи та Юстини Теодоровичів.
У помешканні Миколи Теодоровича проживала в Крихівцях до 1996 року підпільна монахиня Параска Теодорович, 1907 р. н.
У 1990-х роках група вірних греко-католиків здійснила подвірний обхід та ініціювала збір підписів за повернення парафії в лоно УГКЦ, яке відбулося в селі мирно на чолі зі священиком о. Мар’яном Васьківим. Ініціативну групу з легалізації УГКЦ у Крихівцях очолювали Дівнич Я. М., Павлюк Р. та ін.
Під опікою пароха о.-м. Володимира Чорнія та при належній підтримці церковного комітету і громади села в 2009-му році зроблено капітальний ремонт приміщення церкви та дзвіниці.
Церква стоїть при головній дорозі в центрі Крихівців, біля місцевої школи. Вівтар церкви орієнтований на південний схід. Чималих розмірів хрещата в плані триверха будівля, з прибудованими захристіями до вівтаря і присінком до бабинця. Бічний вхід – у північному рамені нави. Під час останнього капітального ремонту зовнішні стіни церкви суцільно ошальовані фальшбрусом, замінено віконні конструкції, покриття верху нави та верхів над вівтарем і бабинцем перекрили булатом, дахи – новою бляхою. Дерев’яна триярусна дзвіниця, зовні ремонтована аналогічно церкві. Повністю облаштована й прицерковна територія.
Іконостас Церкви Успення Пресвятої Богородиці був встановлений весною 1963 року (парох – о. Микола Паснак).
Іконостас роботи відомого на Прикарпатті художника-різьбяра Кудлака Івана Васильовича належить до помітних творів декоративно-прикладного мистецтва Прикарпаття.
Кожного року в храмі відбувається урочисте Перше Причастя, до якого дітей готують цілий рік. Навчає їх Божих заповідей, правд віри сотрудник церкви Успіння Пресвятої Богородиці – о. Микола Мазурик. Важливою та повчальною є також і для батьків першопричасників зустріч на зборах із о. Миколою. Не менш важливо, що напередодні Першого причастя в суботу не тільки діти, але й батьки та хресні приступають до Таїнства Сповіді.
28 серпня на Успіння Пресвятої Богородиці відбувається традиційне храмове свято парафії. Божественна Літургія, численні поважні гості-священики, серед них і священики – вихідці з села Крихівці, Чин малого освячення води та благословення освяченою водою, святково одягнені у вишиванках парафіяни та гості, усміхнені обличчя.
Традиційно, на Зелені Свята в селі проводиться Чин благословення полів і урожаїв (т. зв. екзорцизми полів). Хресна хода вірних на чолі зі священиками йде місцями, де в селі й на його околицях встановлені ПАМ’ЯТНІ ХРЕСТИ, хрести-обереги та могили.
ПАРОХИ:
[1716]–1743 – о. Петро ЗАГАЙКЕВИЧ.
Висвячений/ординований львівським владикою Атанасієм Шептицьким у 1716 р. Парохом призначений за поданням Йозефа Потоцького. «Велебний отець», зазначено в документах 1740-х. Користувався повагою, за своє невтомне служіння отримав титул велебного.
[1743]–1784 – о. Іван ЗАГАЙКЕВИЧ.
Висвячений/ординований у 1742 р., правдоподібно, Атанасієм Шептицьким, який у 1729–1746 рр. був уже київським митрополитом. У візитації парафії 1753-го його старанне служіння відзначене похвалою. У документі 1783-го записано: «плебан обряду Русько-Католицького».
Із 27.10.1784–[1823] – о. Григорій ЗАГАЙКЕВИЧ.
Висвячений у Крилосі 27 вересня 1783 р. Згідно з даними Йосифінської метрики, о. Загайкевич у 1787–1788 рр. проживав у Крихівцях та володів тут земельною власністю.
1824–1826 рр. – о. Антін ОЗУРЕВИЧ.
Народився в 1765 р. Адміністратор парафії в Крехівцях, згодом був парохом у селах Богородчанського деканату, зокрема, у Заріччі та ін. Помер 13.07.1835 у с. Берлоги.
1832–1836 рр. – о. Іван ПОРОМБАЛЬСЬКИЙ.
Народився в 1785 р. Висвячений 1812-го. У 1852 р. овдовів. Служив парохом у с. Опришівці з 1832 р. і до смерті. Паралельно в 1832–1836 рр. опікувався й парафією в Крехівцях. Помер 20.08.1863 в Опришівцях.
[1837]–1838 р. – о. Семен ГАРАСИМОВИЧ/ГЕРАСИМОВИЧ.
Народився 05.02.1805. Висвячений 1834-го. Спочатку – в 1834–1835 рр.– служить адміністратором у с. Пациків, а в 1835–1838 рр. – с. Загвіздя, одночасно в цей період опікується й парафією в Крехівцях. У 1838–1887 – парох у с. Загвіздя. 1852–1869 рр. – адміністратор/завідатель Станиславівського деканату. У 1869–1887 рр. – декан Станиславівського деканату, перший декан у складі новоствореної в 1885-му Станиславівської єпархії. Інспектор шкіл деканату, комісар Ординаріату шкіл Станиславівського повіту, почесний радник Митрополичої консисторії (1884, титул консисторського радника із крилошанськими відзнаками наданий у річницю 50-літнього невтомного душпастирства), почесний радник Єпископської консисторії (1887), почесний крилошанин Єпископської капітули Станиславівської (1886). Помер 10.09.1887 у с. Загвіздя.
1838 р. – о. Йосиф ЗАЯЧКІВСЬКИЙ.
Народився 14.04.1810 у Львові, у сім’ї священика церкви св. Миколая – о. Луки Заячківського. Навчався у Львівській духовній семінарії. Висвячений у 1833-му. Розпочинав душпастирське служіння в с. Містки Львівського деканату. У 1838 р. значиться адміністратором парафії Крехівці, а опісля й до смерті – парох с. Лоп’янка на Долинщині. Водночас він був титулярним радником митрополичої консисторії. Активний учасник процесів Національного відродження 1848-го, член Народної Ради і Народного Дому, громадський діяч, дописувач у газеті «Діло».
Коли він помер 14.03.1894 у с. Лоп’янка, газета «Діло» написала, що помер «ПРАВЕДНИЙ РУСЬКИЙ ІЄРЕЙ-ПАТРІЯРХ». Некрологи, подяка, оголошення про похорони теж були опубліковані в газеті «Діло».
Хоча на парафії в Крехівцях він прослужив недовго, але його постать якнайкраще ілюструє факт, який склався історично:
НА КРЕХІВЕЦЬКІЙ ПАРАФІЇ ПАРОХАМИ БУЛИ І Є ВІДОМІ ОСОБИСТОСТІ!
1838–1842 рр. – о. Антін ШИМОНОВИЧ.
Народився 1814 р. Служив адміністратором парафії Крехівців із 1838 р. і до раптової смерті в молодому віці. Помер 16.05.1842 у Крехівцях.
1842–1843 рр. – о. Василь ГОЛОВАЦЬКИЙ.
Народився 1815 р. Служив адміністратором на парафії в с. Олешів Тлумацького деканату (1837–1838) та с. Мостище Калуського деканату (1839–1840); парох у с. Радча Богородчанського деканату (1840–1850). У 1843–1850 рр. обіймає посаду віце-декана Станиславівського деканату, опікуючись у 1842–1843 рр. і парафією в Крехівцях. Згодом, у 1848–1849 рр. – парафією в с. Іваниківка. Із 1850 р. і до смерті служить у с. Довге Калуське. Помер 22.08.1870.
1843–1845 рр. – о. Антін САБАТ.
Народився 23.01.1814 у відомій священичій родині. Висвячений у 1839-му. Відразу служить адміністратором на парафії с. Джурків Городенківського деканату (1839–1842), паралельно в 1839–1841 рр. опікуючись і парафією с. Якубівка цього ж деканату. У 1842–1843 рр. адміністратор у с. Лісна Слобідка Коломийського деканату. У Крехівцях – адміністратор у період із 05.06.1843 до 01.03.1845. Парох с. Залуччя над Черемошем Снятинського деканату (1845–1901). Овдовів у 1897 р. Помер 25.11.1901 на 88-му році життя.
1845–1857 рр. – о. Олександр ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ.
Народився в 1796 р. Висвячений 1842-го. На парафію в Крехівці перейшов із Собору Святого Юра у Львові, де служив три роки: у 1842–1843 рр. – захристан, у 1843–1845 рр. – сотрудник. 12 років – 1845–1857 рр. – прослужив на парафії в Крехівцях. Помер 22.07.1857 у Крехівцях, де і похований.
1857–1902 рр. – прп. о. МИХАЙЛО МИДЛОВСЬКИЙ.
Народився 14 вересня 1826 р., рукоположений 18 січня 1852 р. Спочатку в 1852–1853 рр. служив сотрудником у с. Старуня Богородчанського деканату, завідателем у с. Угринів Станиславівського деканату (1853–1857). Сотрудник і завідатель/адміністратор у Крехівцях із 07.05.1857, інстальований на пароха 21.07.1858. Оцінка його душпастирського служіння в деканальній візитації парафії й церкви в Крехівцях 24.10.1899 була короткою, але похвальною: «трудиться для дому Божого», пороків немає, повагу має».
За віддану працю на духовній ниві єпархії в 1892 році отримав грамоту Єпископської консисторії та крилошанську відзнаку.
Довголітній парох Крихівців – служив на парафії 45 років. Обирався парафіянами головою місцевого парафіяльного комітету.
Помер у 76-літньому віці 25.05.1902 на 50-му році священства.
1883–1888, 1902 р. – о. Михайло ЯЦИКЕВИЧ.
Народився 10.11.1858 у с. Похівка. Батько – о. Йосиф Яцикевич був парохом Похівки, мати – Наталія, уроджена Бучацька. Закінчив факультет богослів’я.
Одружився із Євгенією Мидловською – донькою багаторічного пароха Крехівців о. Михайла Мидловського. Таїнство шлюбу відбулося в храмі с. Крехівці 22.05.1883. Євгенія Яцикевич (уродж. Мидловська) стала однією із засновниць товариства «Руських Женщин» (у майбутньому – «Союзу українок») у 1884 р.
Михайло Яцикевич був рукоположений на священика 30.09.1883. Служив після висвячення сотрудником на парафії с. Коропець Устецького деканату (1883–1884). Із 13.02.1884 – сотрудник на парафії в Крехівцях. Згодом служив адміністратором парафії у с. Угринів Долішній (1888–1889), парохом с. Пасічна (1889–1914). Паралельно з 29.05.1902 знову значиться завідателем парафії в Крехівцях. Помер 25 лютого 1914 р. у с. Пасічна.
1903–1904 рр. – прп. о. Іоанн Хрислав СЕМЕНОВИЧ/СІМЕНОВИЧ.
Народився 1866 р. Висвячений 1894-го митрополитом Сильвестром. Служив сотрудником у с. Іванків, Борщів (1894–1896), містах Монастириська та Бучач (1896–1897); адміністратором у селах Кудринці, Борщів (1897–1898), с. Красна і м. Надвірна (1898–1902). Завідатель/адміністратор парафії у Крехівцях у 1902–1905 рр. Овдовів у 1903 р., дружина – Емілія, 1875 р. н., уроджена Сосенко, походила з відомої священичої родини Сосенків, померла 30.12.1903 у Крехівцях молодою на 28-му році життя, після довготривалої важкої недуги. Отець Іоанн залишився вдівцем із 4-ма малолітніми дітьми. З 1905 року о. Іоанн служить на парафії в с. Старий Лисець: у 1905–1906 рр. – адміністатором, із 1906 р. і до смерті – парохом. Помер 24.01.1912 у с. Старий Лисець у розквіті сил лише на 46-му році життя і 19-му році священства.
1905–1915 рр. – всч. о. МИХАЙЛО БРОВКО
Народився 14.11.1865 у с. Копачинці. Рукоположений 25.12.1890 Кир Юліаном Пелешем.
Служіння: с. Скоморохи (1891), с. Говилів Гусятинського деканату (1891–1893, сотрудник), с. Борщів (1893–1894, сотрудник), с. Іванків (1894, сотрудник), м. Заліщики (1894–1895, сотрудник, катехит).
У той час парафії обіймали на конкурсній основі та після проходження іспитів. У 1895 р. о. Михайло Бровко здав їх із відзнакою та продовжував подальше служіння: с. Космирин Бучацького деканату (1895–1896, адміністратор), с. Тишківці (1896–1898, сотрудник), с. Копачинці Городенківського деканату (1898–1905 рр.). Обов’язки пароха виконував совісно та удостоївся визнання зі сторони Консисторії та Єпископського ординаріату.
Інстальований на пароха в Крехівцях 27 березня 1905 р.
У 1913–1915 рр., будучи вже канцлером Єпископської консисторії, опікується й Крехівецькою парафією. Хоча у документах ми зустрічаємо різні дати завершення служіння о. Михайла Бровка на парафії в Крехівцях – 1913 та 1915 рр., останні метричні записи о. Михайла Бровка як пароха Крехівців датовані 26.02.1915. Старожили Крехівців у своїх спогадах розповідали про усусів – синів пароха Крехівців, та стверджували про те, що їх парох о. Михайло Бровко перейшов на парафію в с. Рунгури вже після звісток про їх смерть у 1914–1915 рр.
Отець Михайло Бровко – член Єпископської консисторії (1905–1914) – обіймав високі посади в ієрархії Станиславівської єпархії:
1905–1911 рр. – радник Єпископської консисторії;
1909–1914 рр. – член комісії просинодальних екзаменаторів Станиславівської єпархії;
1911–1914 рр. – канцлер Єпископської консисторії.
За ревне служіння був нагороджений крилошанськими відзнаками.
У 1915–1939 рр. служить на парафії в с. Рунгури.
У 1934 р. став засновником у с. Рунгури читальні «Скала». Відзначився тим, що вів листування та метричні записи українською мовою. У Держархіві Івано-Франківської обл. у фонді Станіславського воєводського управління зберігається окрема справа під назвою: «Листування з Печеніжинським повітовим староством про притягнення до відповідальності українського священика Бровка Михайла за надання свідоцтв про народження української мовою» (03.09. 1923–18.06. 1924).
Помер 16.05.1939 у с. Рунгури. Могила внесена до зводу пам’яток історії та культури Івано-Франківської області.
Його дружиною була п. Олександра, 1869 р. н., із відомої родини Лукашевичів, яка, на жаль, рано – в 1902 р. – померла. Він залишився вдівцем із 4-ма маленькими дітьми. Синів поставив на ноги сам. У часи визвольних змагань вони вливаються в ряди Легіону Українських Січових Стрільців.
Прожив складне життя. Свідченням цьому – численні документи, прохання, виявлені в ЦДІАЛ України, із яких дізнаємось, що через матеріальні труднощі не мав коштів на навчання дітей, на своє систематичне лікування, якого потребував, бо мав хронічне захворювання, від якого страждав тривалий час. Змушений був позичати кошти, а не раз перебував «в такому прикрому положенню, що грозить єму судове стягнення». В особистій власності о. Михайло не мав ніякого нерухомого і рухомого майна. «Свою родину тільки із скупих доходів свого званя удержує», – писав декан Станиславівський у «Свідоцтві убожества» о. Михайла Бровка – радника Єпископської консисторії (1905–1911), одного з яскравих представників тогочасної інтелігенції, багатої духовно.
1913–1914 рр. – о. Іван ЧОРНОБРИВИЙ.
Народився 19.08.1885, уродженець с. Свистільники. Одружений, дружина – донька Марії Шухевич і Миколи Руденьського.
Висвячений у Львові 22.10.1911. Розпочав своє служіння у Львівській архієпархії (1911–1913). Був активним громадським діячем, членом товариств «Січ», «Просвіта», головою кооперативу «Надія». Адміністратор парафії в Крехівцях з 01.05.1913 до 03.08.1915. Наступне місце служіння – с. Чорний Потік (1915–1916), а з 01.07.1916 – с. Білі Ослави. Помер 05.02.1920.
1915–1952 рр. – о. Іоанн (Йоан, Іван) ІСАЇВ.
Народився 27 квітня 1873 р. у с. Стрільче (нині – Городенківського району). Закінчив Коломийську гімназію та Львівську духовну семінарію. Рукоположений у сан священика 1 жовтня 1899 р. митрополитом Андреєм Шептицьким. Служив сотрудником на парафіях: с. Підлужжя (1900), Черніїв (1900–1902) Станиславівського деканату та паралельно опікувався парафією с. Хом’яків (1901–1902); адміністратор парафії с. Ворона Тлумацького деканату (1902–1904); парох у с. Ліски (1905–1915) та ін.
Інстальований на пароха в Крихівцях 04.08.1915, після здачі іспитів і проходження конкурсу серед 6-ти кандидатів.
Будучи довголітнім парохом у Крехівцях (1915–1952), водночас служив на парафіях у Пацикові (1921–1922), Гаврилівці (1916–1917), Підгайчиках (1918), Турці (1918), Коп’янці Великій (1917). Із 1908-го, згідно з рішенням Синоду, був духівником Станиславівського деканату. Очолював будівництво нового крихівецького храму (попередній згорів під час воєнних дій у 1916 р.). До відкриття нового храму в 1928 р., богослужіння в 1916 –1928 рр., за спогадами старожилів, відбувалися у його резиденції у Крихівцях. Під будівництво храму та його територію надав свою приватну ділянку землі. Ревно здійснював свою душпастирську місію та був активним учасником державного будівництва у Станиславівському повіті часів ЗУНР. Загалом був священиком, який проводив активну просвітницьку діяльність у Крихівцях міжвоєнного періоду:
– перший після відновлення діяльності читальні «Просвіта» в 1922 році її голова, який багато зробив для її розвитку та постійно опікувався читальнею;
– голова товариства «Сільський господар» (1925);
– засновник читальні «Скала» (1936);
– засновник і голова «Католицької Акції Української Молоді» (1934);
– працював над поширенням тверезості серед парафіян.
Помер 3 березня 1952 р. Могила внесена до «Зводу пам’яток історії та культури України» по Івано-Франківській області.
16.08.1938 – вересень 1939 р., червень 1941–30.10.1943 – сотрудник о. Антін КОВАЛЬСЬКИЙ.
Народився 31 травня 1904 р. в Станиславові, син Володимира Чеслави. Матуру – іспити після закінчення гімназії – здавав у Станиславові в 1929 р. Рукоположений на священика Кир Іоанном Лятишевським 21 червня 1937 р. Спочатку був душпастирем у с. Барлоги Бучацького деканату (1937–1938). З 16.08.1938 – приватний сотрудник у Крехівцях. Викладав релігію у Крехівецькій школі. Під час першої радянської окупації краю у 1939-му, втік з-під більшовиків на Лемківщину, де учителював. У 1941 році повернувся до Станиславівської єпархії та служив приватним сотрудником у Крехівцях до 30 жовтня 1943 р. Похований на крихівецькому цвинтарі.
1953 р. – настоятель о. Микола ЧОРНЕГА.
1954–1955 р. – сотрудник о. Степан МАРКЕВИЧ.
1956–1965 рр. – о. Микола ПАСНАК.
Отець Микола Паснак народився 16.03.1912 у с. Добринів Рогатинського району. Закінчив Богословську Академію у Львові (1937 р.). У 1941 р. поступив на навчання на історичний факультет Львівського державного педагогічного інституту. Під час радянсько-німецької війни був призваний до армії, воював на фронті, під Сталінградом потрапив у полон. Йому вдалося втекти з табору для військовополонених. Повертається в рідні краї, продовжує священичу службу.
Висвячений на священика в 1943 р. Львівським єпископом Никитою Будкою, проголошеним у 2001 р. Блаженним. У 1943–1944 рр. служив на Тернопільщині, 1945–1950 рр. – у с. Пуків. У 1944-му помирає його дружина, на руках у нього залишається двоє дітей, у т. ч. 6-місячне немовля. Тим не менше, він був засуджений радянським режимом 23.09.1950 на 25 років за ст.ст. 54-1а і 54-11 КК. Згодом вирок був змінений на 10 років, а згідно з Указом Президії Верховної Ради від 19.07.1956, звільнений із місць покарань зі зняттям судимості. Після повернення з таборів у Караганді служив у м. Станіславі. Із 11 жовтня 1956 р. він був призначений священиком Собору Воскресіння в Станіславі.
Згідно з грамотою архієпископа Станіславського й Коломийського Антонія від 10.10.1956 про призначення о. Миколи Паснака сотрудником кафедрального Собору в Станіславі, він мав право «служіння в церкві св. Йосифа на Гірці, в церкві св. Михаїла в Вовчинці і церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Крехівцях Станіславського благочиння».
У 1959-му він служить другим священиком Катедрального Собору Воскресіння з правом служіння в с. Крехівці: «з доїздом в с. Крехівці Лисецького району з правом проведення в цих церквах церковних служб і церковних треб в будинках віруючих по їх запрошенню». У 1960–1961 рр. у документах він значиться священиком і настоятелем храму в Крехівцях. Як відомо, настоятелем призначають не відразу, а після кількарічного служіння на парафії. Грамота про призначення його настоятелем церкви в Крехівцях видана єпископом Станіславським і Коломийським Йосифом 21 червня 1960 р. «із правом служіння в церкві св. Миколая в с. Драгомирчани і в церкві Вознесення Христового в Пацикові Лисецького благочиння». У 1962-му його також призначають настоятелем храму в с. Чернієві. Служив також у с. Радча та ін.
У характеристиці на священика о. Миколу Паснака навіть радянські функціонери від релігії відзначають його здібності, розум, високий інтелектуальний рівень, популярність серед віруючих, водночас характеризують його – «хитрий і спритний».
1965 –1971 рр. – Отець Ярослав РАКОВСЬКИЙ.
Народився Ярослав-Олег 24.12.1901 у с. Миколаїв над Дністром на Дрогобиччині. Батько Михайло був учителем релігії. Ярослав закінчив спочатку початкову школу в м-ку Букачівці (1912), середню й вищу освіту здобував у Львові. Духовну Академію закінчив у 1927 р. 1928-го одружився з Оленою Устіяновською, 1906 р. н., – донькою довголітнього пароха Старого Лисця та Посіча.
Висвячений у сан священика митрополитом Андреєм Шептицьким у 1929-му. Служив на парафіях Дрогобиччини, Жидачівщини, у т. ч. у м. Жидачеві, а також у с. Посіч Лисецького району (1944 –1949 рр.), с. Старуня Солотвинського району (1949–1950 рр.), м. Тлумач та с. Палагічі й Попелів (1950–1953 рр.), Лисці, Стебнику, Горохолино та Грабовець на Богородчанщині. Із 1965-го призначений другим священиком Катедрального Собору Воскресіння Господнього в Івано-Франківську. Одночасно, указом № 45 від 30.03.1965, призначений настоятелем «церкви Святоуспенської в с. Крехівці» (так в документі) – тобто церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Крихівцях, «з правом полагоджувати релігійні потреби віруючих в с. Забереже, Пациків, Драгомирчани Богородчанського району і Івано-Франківського благочиння». Мав троє дітей, донька Лілія Григоришин, працювала зубним лікарем у Івано-Франківську.
Помер у 1992 р., похований у фамільній гробниці Устіяновських – Раковських на цвинтарі в Крихівцях, де поховані також: батьки дружини (отець Іван Устіяновський (17.02.1878–23.09.1950, висвячений на священика Митрополитом Шептицьким), його дружина Станіслава (1882–1972)), мама – Клавдія Раковська (1875–1933), дружина – Олена Раковська (1906 –1994).
За свідченнями мешканців села Крихівці, у 1970-х рр. таємно хрестили дітей та виконували духовні потреби віруючих крихівчан також о. Василь ПЛАВ’ЮК та о. Іван КЛИМБУС.
Отець Іван КЛИМБУС народився 24.11.1930 у с. Глибоке
Богородчанського району. Одружився з Марією Піцур у 1957 р.,
проживав у с. Крихівці. Закінчив Одеську духовну академію (1967
р.). Висвячений у сан священика в 1966 р. Служив у с. Слобода
Болехівська Долинського району, с. Хімчин, Трач, Угринів, Жураках
та у інших селах Богородчанського району.
Отець Василь ПЛАВ’ЮК проживав у с. Крихівці, служив на парафіях сіл Фитьків, Стримба та ін. Похований у Крихівцях.
1974–1997 рр. – о. МАР’ЯН ВАСЬКІВ.
Народився 1 січня 1934 р. у с. Добринів Рогатинського району Івано-Франківської області в сім’ї селян-бідняків. Коли йому виповнилося шість років, втратив матір і залишився напівсиротою. Ще навчаюсь у школі, відвідував богослужіння та допомагав дякові. Згодом працював обліковцем у колгоспі, служив у Радянській армії, трудився на будівельному заводі в Бурштині та ін.
Із 16 січня 1973 р. служив псаломщиком і дяком в Івано-Франкіському катедральному соборі. Особова справа містить позитивні характеристики його як чесної, скромної, глибоко віруючої людини. Відзначено, зокрема, що о. Мар’ян добре знає порядок богослужінь та наділений милозвучним голосом.
Рукоположений у сан священика архієпископом Івано-Франківським і Коломийським Кир Йосифом 23.05.1974. Із 5 серпня 1974 року служив на парафії с. Ганусівка, а також у Добровлянах, Узіні й Яструбці.
29 жовтня 1974 р. призначений на парафію в Крихівці. У 1977 р. одночасно був настоятелем і в церкві Св. Архистратига Михаїла в с. Старі Кривотули, із правом служіння в селах Красилівка, Драгомирчани, Узінь, Яструбець, Побережжя, а згодом і у Братківцях. На парафії у Крихівцях о. Мар’ян прослужив біля 25 років.
Заслугою о. Мар’яна було те, що йому вдалося «відстояти приміщення церкви», і храм у Крихівцях залишився чинним та не був закритим у радянські часи. На початку 1990-х парафія на чолі з парохом о. Мар’яном мирно, на основі збору підписів та бажання віруючих, повернулась у лоно Української греко-католицької церкви. І церква Успіння Матері Божої, як зазначено 1996 року в першому Шематизмі УГКЦ після виходу з підпілля, належала до Івано-Франківського деканату.
Одружений, мав доньку та сина.
Із 1998 р. – митрофорний протоієрей ВОЛОДИМИР ЧОРНІЙ, парох Храму Успіння Пресвятої Богородиці у с. Крихівці, член Курії Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ – синкел соціального служіння.
Народився 6 жовтня 1963 р. у с. Олеша (хутір Соколівка), у родині, в якій серед предків уже були священики та монахи. Ще навчаючись у школі, до якої треба було йти по 2,5 км в один бік через ліс, відвідував і богослужіння в олешівській церкві. Відчуваючи покликання до священичого стану, спочатку, за порадою священика, пішов до армії. Опісля, до вступу в семінарію, працював на різних роботах, але не більше 2-х тижнів, оскільки були певні переслідування зі сторони органів, яким уже було відомо про спробу вступу до Одеської семінарії та про наміри на майбутнє. Згодом прислуговував біля єпископа, отримав направлення і напередодні тисячоліття хрещення Русі таки поступив у Ленінградську (Санкт-Петербурзьку) семінарію. Висвячений на священика 31 липня 1991 р., чин здійснив владика Софрон Дмитерко в Катедральному Соборі Воскресіння Христового Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ. Настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці в Крихівцях із 1998 р. Б. Під опікою о.‑м. Володимира Чорнія Храм Успіння Пресвятої Богородиці є авторитетним центром духовності жителів Крихівців.
Митрофорний протоієрей Володимир Чорній протягом 15 років (1991 –2006 рр.) – викладач Івано-Франківської духовної семінарії.
Без сумніву, о.-м. Володимир Чорній – один із авторитетних священиків і очільників Івано-Франківської єпархії, а згодом і Архієпархії, канцлером якої він був 25 років (1992–2017 рр.). Його праця канцлера припала на роки становлення єпархії, а згодом і архієпархії. Отець Володимир був одним із наймолодших за віком канцлерів єпархії.
За своє невтомне багаторічне служіння відзначений Блаженнішим Мирославом Іваном Кардиналом Любачівським і владикою Дмитерком високою церковною нагородою – Мітрою, яка символізує терновий вінок, і став одним із наймолодших митрофорних протоієреїв церкви у 28 років. Крім цього, нагороджений також Нагрудним Хрестом із Прикрасами, Набедреником, що означає «духовний меч слова Божого». Із нагоди 20-ліття священства в 2011 р. отримав першу в Івано-Франківській єпархії подячну Патріаршу грамоту Блаженнішого Святослава.
Із 2005 р. о. м. Володимир Чорній – директор Благодійного фонду «Карітас» Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ. А з 13.09.2016 – синкел соціального служіння Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.
Отець-мітрат Володимир Чорній нагороджений відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». Він неодноразово бував у зоні АТО, привозячи воїнам АТО в пекло військових дій слово Боже та гуманітарну допомогу.
Із 2014 р. – сотрудник о. Микола МАЗУРИК.
Народився 12 грудня 1979 року, уродженець села Крихівці. Закінчив Крихівецьку загальноосвітню школу в 1997 р. Ще навчаючись у школі почав прислуговувати в церкві. З 1996 до 2013 рр. – дяк Храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Крихівці.
У 1997-му поступив на навчання до Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту на факультет богослів’я. У 2003 році закінчив Івано-Франківську теологічну академію. 13 жовтня 2013 року отримав дияконські свячення з рук митрополита Володимира (Війтишина) у с. Радча в храмі Покрови Божої Матері.
Рукоположений у сан священика 13 липня 2014 року Кир Володимиром (Війтишиним) у Церкві Святих Петра й Павла с. Драгомирчани.
Із 2014 року служить сотрудником Храму Успіння Пресвятої Богородиці в Крихівцях. Готує дітей до урочистого Першого Причастя, навчаючи їх Божих заповідей, правд віри. Проводить катехитичні навчання для учнів Крихівецької школи.
Одружений, виховує двох дітей.
Із 2007 р. працює і в БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ». Здійснює соціальне служіння, духівник Благодійного фонду «Карітас».